Брама Расьомон (збірник)

У нього густа борода, квадратне пiдборiддя, i я, здаеться, десь бачив його, але нiяк не можу згадати, де саме. З того, що вiн мав довге, кудлате волосся, можна було б припустити, що вiн – письменник або художник. Одначе з цим припущенням не в’яжеться його коричневий пiджак.

Деякий час я крадькома поглядав на цього чоловiка й маленькими ковтками пив iз чарки европейську горiлку. Менi було нудно, заговорити з ним хотiлося страшенно, але через його вкрай нелюб’язний вигляд я все не наважувався.

Раптом пан з квадратним пiдборiддям простягнув ноги й мовив, буцiм угамовуючи позiхи:

– Нудно! – Потiм, кинувши на мене погляд iз-пiд окулярiв, вiн знову взявся за газету.

Цiеi хвилини я був майже впевнений, що десь iз ним зустрiчався.

У салонi, крiм нас двох, нiкого не було.

Трохи згодом цей дивний чоловiк знову промовив:

– Ох, нудно! – Цього разу вiн кинув газету на стiл i почав байдужливо дивитись, як я п’ю горiлку. Тодi я сказав:

– Може, вип’ете чарочку?

– Дякую… – Не вiдповiдаючи нi «так», анi «нi», вiн злегка вклонився.

 – Ну й нудьга! Поки доiдеш, просто помреш.

Я погодився з ним.

– Поки ми ступимо на землю Зоiлii, мине бiльше тижня. Менi пароплав обрид до вiдрази.

– Як? Зоiлii?

– Авжеж, Республiки Зоiлii.

– Хiба е така краiна – Зоiлiя?

– Признаюся – здивований! Ви не знаете Зоiлii? Не очiкував. Не знаю, куди ви зiбралися iхати, але тiльки цей пароплав заходить до гаванi Зоiлii за звичним, старим маршрутом.

Я знiтився.

Власне, я не знав навiть, навiщо я на цьому пароплавi. А вже «Зоiлiя» – такоi назви я нiколи ранiше не чув.

– Он як?…

– Та звичайно! Зоiлiя – спрадавна знаменита краiна. Як ви знаете, Гомера обкладав одчайдушною лайкою один учений саме з цiеi краiни. Досi в столицi Зоiлii стоiть чудова меморiальна дошка на його честь.

Я вражений був ерудицiею, якоi нiяк не очiкував, судячи з його вигляду.

– Значить, це дуже давня держава?

– Авжеж, дуже давня! Якщо вiрити мiфам, у цiй краiнi спершу жили самi жаби, але Афiна Паллада перетворила iх на людей.

Тому дехто стверджуе, що голоси жителiв Зоiлii схожi на жаб’яче квакання. А втiм, це не зовсiм достовiрно. Здаеться, в лiтописах найбiльш рання згадка про Зоiлiю пов’язана з героем, який заперечував Гомера.

– Значить, тепер це доволi культурна краiна?

– Певна рiч. Примiром, унiверситет у столицi Зоiлii, де зiбрано весь цвiт учених, не поступаеться кращим унiверситетам свiту.