Моральні листи до Луцилія. Том I

Нiяка мудрiсть не прибере природних вад тiла чи душi: що закладене в нас народженням, те можна пом’якшити, але не перемогти штучним способом.

(2) Деяких, навiть дуже стiйких людей, коли вони бачать натовп народу, кидае в пiт, нiби вони втомились чи страждають вiд спеки: у деяких, коли iм належить виступати з промовою, тремтять колiна, у iнших цокотять зуби, заплiтаеться язик, губи злипаються. Тут не допоможе нi виучка, нi звичка, тут природа являе свою силу, через цю ваду нагадуючи про себе навiть здоровим i мiцним.

(3) До таких вад, я знаю, належить i раптове почервонiння обличчя, що бувае навiть у статечних людей. Найчастiше це бувае у юнакiв, – у них i жар сильнiший, i шкiра на обличчi тонша; та не позбавленi такоi вади i люди похилого вiку, i старi. Деяких бiльше всього i варто остерiгатися, коли вони почервонiють: тут якраз iх i полишае усiлякий сором.

(4) Сулла був особливо жорстоким тодi, коли до його обличчя приливала кров. Нiхто так легко не змiнювався на обличчi, як Помпей, який неодмiнно червонiв на людях, особливо пiд час зiбрань.

Я пам’ятаю, як Фабiан, коли його привели в сенат свiдком, почервонiв, i той рум’янець сорому диво як його прикрасив.

(5) Причина цьому – не слабкiсть духу, а новизна, яка хоч i не лякае, та все ж хвилюе недосвiдчених, i до того ж вони легко червонiють через природну схильнiсть тiла. Бо якщо у одних кров спокiйна, то у iнших вона гаряча i рухлива i миттю кидаеться в обличчя.

(6) Вiд цього, повторюю, не позбавить нiяка мудрiсть: iнакше, якщо б вона могла викоренити будь-якi вади, iй була б пiдвладна сама природа.

Що закладене в нас народженням i побудовою тiла, залишиться, як би довго i вперто не удосконалювався наш дух. І завадити цим речам так же неможливо, як i викликати iх насильно.

(7) Актори на пiдмостках, коли наслiдують пристрастi, коли хочуть зобразити страх чи трепiт або показати журбу, наслiдують лиш деякi ознаки збентеження: опускають голову, говорять тихим голосом, дивляться в землю з понурим виглядом, а от почервонiти не можуть, тому що рум’янець не можна нi придушити, нi примусити з’явитись.

Тут мудрiсть нiчого не обiцяе, нiчим не допоможе: такi речi нiкому не пiдвладнi, без наказу приходять, без наказу зникають.

(8) Та цей лист вже просить завершення. Отримай вiд мене дещо корисне i цiлюще i назавжди збережи в душi: «Слiд вибрати когось iз людей добра i завжди мати його перед очима, – щоб жити так, нiби вiн дивиться на нас, i так чинити, нiби вiн бачить нас».