Моральні листи до Луцилія. Том II

Користуйся моiми благими дiяннями без мене, вiтчизно! Завдяки менi стала ти вiльною, завдяки менi всi побачать, що ти вiльна! Якщо я став бiльшим, нiж тобi в користь, – я йду!»

(3) Як менi не захоплюватись цiею величчю душi, з якою вiн вирушив в добровiльне вигнання, позбавивши вiтчизну тягаря? Бо справа дiйшла до того, що або Сцiпiон обмежив би свободу, або свобода – волю Сцiпiона. І те, i iнше було б безчестям – i вiн поступився мiсцем законам, а сам усамiтнився в Лiтернi, – так само вигнавши себе на користь державi, як Ганнiбал.

(4) Я побачив садибу, складену з прямокутних брил, стiну, яка оточуе лiс, башти, зведенi з обох сторiн садиби як захиснi укрiплення, водосховище, викопане пiд усiма будiвлями i посадками, так що запасу вистачило б хоч на цiле вiйсько; бачив i лазню, тiсну i темну, за звичаем давнiх: бо нашим предкам здавалось, що немае тепла без темряви. Великим задоволенням було для мене споглядати звичаi Сцiпiона i нашi звичаi.

(5) В цiй тiснявi гроза Карфагену, вождь, якому Рим зобов’язаний тим, що його було захоплено лиш один раз, омивав тiло, втомлене в сiльських трудах, – бо вiн загартовував себе роботою i сам (таким був звичай в давнину), обробляв землю. Пiд цiею убогою покрiвлею вiн стояв, на цю дешеву пiдлогу ступав.

(6) Хто б нинi витерпiв таке життя? Будь-хто вважатиме себе убогим бiдняком, якщо стiни навколо не блищать великими дорогоцiнними колами, якщо олександрiйський мармур не вiдтiняе нумiдiйськi набiрнi плити, якщо iх не покривае всуцiль старанно покладений i рiзнобарвний, як розпис, вiск, якщо покрiвля не зi скла, якщо фасiйський камiнь, ранiше – рiдкiсна прикраса в якому-небудь храмi, не обрамляе басейни, в якi ми занурюемо похудiле вiд рясного поту тiло, якщо вода ллеться не зi срiбних кранiв.

(7) Та досi я говорив про труби для плебеiв, – а що коли я вiзьму лазнi вiльновiдпущеникiв? Скiльки там скульптур, скiльки колон, якi нiчого не пiдтримують i поставленi для прикраси, щоб дорожчою була вартiсть! Скiльки сходин, по яких з шумом збiгае вода! Ми до того дiйшли в марнотратствi, що не бажаемо ступати iнакше як по коштовному камiнню.

(8) В тутешнiй Сцiпiоновiй лазнi крихiтнi, висiченi в каменi швидше щiлини, нiж вiконця, – зробленi для того, щоб пропускати свiтло не заважаючи неприступностi стiн.