Моральні листи до Луцилія. Том II

Бiднiсть заважае йому показати, як треба керувати державою, – i вiн показуе, як треба справлятися з бiднiстю. Нiчого немае в його життi, що не служило б справi мудростi. Жодна участь, жоднi обставини не вiдбирають у мудрого можливостi дiяти: бо його дiло – подолати те, що заважае всякiй справi. Йому до снаги подолати i удачi, i бiди: над одними вiн владний, iншi перемагае.

(39) Повторюю, вiн так себе загартував, що знаходить свою доброчиннiсть i в щастi, i в нещастi, так як дивитись буде лише на неi саму, а не на те, що дае привiд ii виказати.

Йому не заважають нi бiднiсть, нi бiль, нi все iнше, що вiдлякуе невiгласiв i примушуе iх утiкати. Тобi здаеться, бiди пригнiчують його? Нi, служать йому!

(40) Фiдiй умiв лiпити не тiльки з слоновоi костi; лiпив вiн i в бронзi, а дали б йому мармур чи iнший камiнь, дешевший, – вiн зробив би найкраще, що тiльки можна з нього вилiпити. Так i мудрець покаже, що таке доброчиннiсть, якщо можливо, – серед багатств, якщо нi, – в бiдностi, якщо вдасться, – на батькiвщинi, якщо нi, – у вигнаннi, якщо вдасться, – полководцем, якщо нi – солдатом, якщо вдасться, – здоровим, якщо нi, – калiкою.

Якою б не була його доля, вiн зробить з неi щось достойне пам’ятi.

(41) Є приборкувачi диких звiрiв, що змушують найлютiших тварин, одна зустрiч з якими страшна, пiд ярмом возити людину. Не задовольняючись приборканням кровожерностi, вони привчають iх жити з ними разом. Левам наглядач засовуе руку в пащу, сторож цiлуе своiх тигрiв, слонiв, крихiтний ефiоп примушуе присiдати на колiна i ходити на мотузцi.

Мудрець – як вони: його мистецтво – приборкувати бiди. І страждання, i злиднi, i наруга, i темниця, i вигнання, якi всюди навiюють жах, як тiльки потрапляють до нього, стають лагiдними.

Бувай здоровий.

Лист LXXXVI

Сенека вiтае Луцилiя!

(1) Я пишу тобi з садиби Сцiпiона Африканського, де вшанував його мани i вiвтар, який, здаеться менi, i е могилою великого чоловiка. Я переконую себе, що душа його повернулась в небо, звiдки зiйшла, – i не за те, що вiн командував чисельним вiйськом (вiйська були i в шаленого Камбiза, для якого обернулося щастям саме шаленство), а за його надзвичайну скромнiсть i вiрнiсть обов’язку, якi, я вважаю, бiльше заслуговували захоплення в днi, коли вiн покинув батькiвщину, нiж коли захищав ii.

Або Сцiпiон, або свобода повиннi були пiти з Риму.

(2) І вiн сказав: «Я нiчого не хочу змiнювати нi в законах, нi в постановах; нехай всi громадяни будуть рiвноправними.