Моральні листи до Луцилія. Том II

 – Перипатетики говорять на це: «Значить, i мудреця роблять гiршим бiднiсть, страждання i таке iнше в цьому родi: вони не вiдбирають у нього доброчинностi, але справi ii заважають».

(32) Це було б сказано вiрно, якби обставини у керманича i у мудреця були однi i тi ж. Мета мудреця не в тому, щоб неодмiнно досягати в життi всього, за що б вiн не взявся, а в тому, щоб все робити правильно; мета ж керманича – неодмiнно привести корабель у гавань. Мистецтва – прислужники, вони повиннi давати, що обiцяли, мудрiсть господня i наставниця.

Мистецтво служить життю, мудрiсть керуе ним.

(33) Я, втiм, думаю, що вiдповiдати треба по-iншому: буря не робить гiршим нi мистецтво керманича, нi застосування цього мистецтва на дiлi. Керманич обiцяе тобi не щастя, а корисну роботу й умiння правити кораблем, – воно ж тим помiтнiше, чим бiльшi йому ставить перепони яка-небудь випадкова сила. Хто мiг сказати: «Нептуне, iнакше як на вiрному шляху ти цей корабель…», – той вартий свого мистецтва; буря ж заважае не справi керманича, а успiху.

(34) «Як же так, значить, керманичу не шкодить те, що не дае йому дiйти до гаванi, робить марними його зусилля i або несе його, або тримае i обеззброюе?» – Шкодить, але не як керманичу, а як морському мандрiвниковi. Мистецтву керманича негода не тiльки не шкодить, але й допомагае бути помiченим: в затишшя, як говориться, всякий може бути керманичем. Перепони вона створюе судну, а не тому, хто ним править в ролi керманича.

(35) Бо у керманича iх двi: одна – спiльна з усiма, хто сiв на цей корабель, де вiн i сам – один з мандрiвникiв; друга – особлива, оскiльки вiн керманич.

Буря шкодить йому як мандрiвниковi, а не як керманичу.

(36) І ще: мистецтво керманича – чуже надбання, воно належить тим, кого вiн везе, як мистецтво лiкаря тим, кого вiн лiкуе. Мудрiсть же е загальна приналежнiсть – i тих, серед кого мудрець живе, i його власна. Тому можна нашкодити керманичу, чий труд, що його вiн вiддае iншим, буря зводить нанiвець, (37) i не можна нашкодити мудрецевi: тут безсилi i бiднiсть, i страждання, i решта життевих негараздiв.

Бо його справа зводиться нанiвець тiльки в тому, що стосуеться iнших. Сам вiн завжди дiяльний, i з найбiльшою вiддачею тодi, коли фортуна йому в супротив: тодi-то вiн i робить дiло самоi мудростi, яка, як ми сказали, i спiльним надбанням, i його власним.

(38) Та й тодi, коли його пригнiчуе яка-небудь необхiднiсть, вона не заважае йому приносити користь людям.