Каторжна

І зустрiлись, почали питатись,

Хто награтись за день змiг найкраще,

Поморозить змiг хто дошкульнiше?

От i каже бiльшому молодший:

– Попохекав, мабуть, коло пана,

Поки ти дошкулить змiг хоч трохи!

Та й не диво ж: навдягав одежi

Скрiзь такоi, що i не пролiзеш:

Де вже там його тобi дошкулить!

Засмiявсь тодi мороз старiший,

Бо не вперше вiн уже морозив,

Засмiявся вiн тодi та й каже:

– Ой, морозе, Синiй Носе, брате!

Молодий ти, братику, невчений!

Так його допiк я i дошкулив,

Що пiвдня вiн грiтиметься в хатi,

Та i то ще хто й зна, чи одiйде.

Здивувавсь тодi мороз молодший:

– А кожух та чоботи, та шапка!

Чи вони тебе i не спинили?

Вiдмовля йому старiший знову:

– Та хiба ж вiд мене те пособить?

Я залiз до його i в кожуха,

І у шапку, й в чоботи у вовчi,

Та й почав без жалю дошкуляти.

Вiн вже й мнеться у кожусi, й гнеться,

І ховаеться у тепле хутро,

Часом крекче, а то й стогне часом,

Або, мiцно загорнувшись, тихо

Вiн сидить, не ворухнеться й трохи, –

Мабуть, дума, що його покину,

Якщо вiн сидiтиме тихенько.

А менi ще й краще дошкуляти!

А менi цього ж то тiльки й треба!

Заходивсь я коло його добре…

І вже випустив його у хату

Тiльки-тiльки що живого трохи, –

Буде згадувать мене довiку!

Ну, а ти з своiм же як? Награвся?

Аж зiтхнув мороз молодший тяжко:

– Ох, мiй брате, мiй Червоний Носе!

Правду ти казав менi дурному:

Молодий мороз я i невчений!

Мужика я думав заморозить,

Аж воно iнакше дiло склалось:

Ще й менi вiн ребра поломачив.

– Як же це? – питаеться старiший.

– Ох, та так… Мужик по дрова iхав;

Ну, й почав був я ще на дорозi

Дошкулять його таки гарненько

Тiльки вiн мене i не злякався,

А ще й лаеться усяким словом;

«От, такий-сякий мороз цей!» – каже.

Злiсть мене за серце ухопила:

Я почав його щипать, шпигати[4 - Шпигати – викликати вiдчуття уколу (про вiтер, холод i т. iн.).]

Іще дужче крiзь кожух той драний

І крiзь шапку у дiрках стареньку,

Крiзь тi чоботи, що пальцi видко.

Та не довго я втiшавсь i грався…

Ось приiхав вiн, розпрiг коняку,

За сокиру взявся, щоб рубати.

Ось тепер (така моя, бач, думка!)

Я його дошкулю ще дужчiше!

І залiз до його пiд кожух я,

І почав шпигати та щипати.

А мужик сокирою махае

Та рубае дрова безупинно,

Аж трiски летять навкруг од його.

Бачу я – не можна вже сидiти,

І утiк мерщiй я з-пiд кожуха.