Каторжна

І послухався молодший брата –

Вдвох побiгли в темний лiс морози;

Бiжучи, ще й граються морози:

На однiй нозi стрибають жваво,

По дубках трiщать та по осиках,

Аж старий дубняк гуде та стогне

І риплять осики молоденькi.

Як стрибнуть по снiговi м’якому, –

Крижана кора стае на йому;

Де билиноньку з-пiд снiгу видко, –

Подмухнуть на неi два морози, –

У срiбло ii неначе вдягнуть.

Ось вони i чують: в темнiм лiсi

Задзвенiв близенько й гучно дзвоник,

І в багатих санках пан пихатий

Надбiга на огирях[1 - Огир – те саме, що жеребець.

На йому кожух ведмежий добрий,

Ще i теплая лисича шапка,

Вовчi чоботи на ноги взуто.

Другим же шляхом рiжнатi[2 - Рiжнатi сани – сани з рожнами для перевезення сiна, дров i т. iн.] простi

По снiгу риплять собi санчата, –

То мужик у лiс по дрова iде:

На йому кожух – на латi лата,

Шапка в його вся в дiрках, старенька,

Вiтром буйним шапка та пiдбита:

Як повiе, так i провiвае;

Шкарбани[3 - Шкарбани – старе, стоптане, рване взуття.

Та ще й тi роти пороззявляли.

Синiй Нiс мороз тодi i каже:

– Ну, кому ж за ким тепер нам бiгти?

Я б хотiв за мужиком побiгти,

Бо його скорiше я дошкулю;

На йому кожух в дiрках та в латах,

Шапка вiтром в мужика пiдбита,

Шкарбани – не чоботи узутi,

Та ще й тi роти пороззявляли.

Ти ж дужчiший, – то вiзьми ти пана.

Бо на йому – глянь! – кожух ведмежий

Ще i теплая лисича шапка

І лисича в його шапка тепла,

Вовчi чоботи на ноги взутi –

Не подужаю його я зроду!

Усмiхнувсь мороз тодi старiший

(Вiн морозив вже багато всяких,

Тим i знав, кого дошкулить важче),

Усмiхнувсь Червоний Нiс та й каже:

– Молодий ти, братику морозе.

Молодий ти, – каже, – ще невчений!

Ну, та хай вже буде так, як хочеш:

Ти бiжи за мужиком убогим,

Я за паном побiжу скорiше.

Прощавай, морозе Синiй Носе!

– Прощавай i ти! – йому той каже,

Засвистiли, гупнули, побiгли.

От вже сонечко зайшло за лiсом,

Погасае день короткий, зимнiй…

І тодi iзнов у чистiм полi

Ізiйшлись докупи два морози,

Два морози, два рiдненькi брати.