Чорт зна що. У кігтях Хапуна

Скоро ся до такого оружжя порвав – зараз неборак пан Люципер од страху аж перднув. А Михайло його потiм то по руках, то по ногах, то по плечах. Посiк, порубав, покалiчив i к чорту за землю струтив. А других побратимiв його так же покалiчив, порубав, постинав. Там же, дiру в небi продравши, за першим Люципером до пекла скинув.

І стоiть собi Михайло з мечом, стурбований, задихався, утомився. Аж сунеться Господь i рече до Михайла:

– А що, Михайле, чи гаразд тi ся дiе?

На що Михайло одказав:

– Ой, Господи! Все не гаразд, коли тебе в дому немаш!

І рече до нього Господь:

– Не фрасуйся, диваку! Уже я знаю, що ти Люципера i других побратимiв його поскидав к чорту на землю, за що я тебе уконтетую.

І, взявши його за руку, як веде, так веде. І завiв його на найвищую гору. І рече до нього:

– Ото ти, Михайле, будеш найстаршим ангелом i трубачом, i в трубу затрубиш на онii суди.

Казав ся йому вертати до неба, а сам пiшов до раю.

Коли прийде до раю – аж там свинi морков викопали, вороб’i просо виклювали, зайцi щепи поламали.

Розсердився Господь i, не знаючи, що далей чинити, ходить собi од стiни до стiни, од кута до кута.

Аж надибав глину. І, взявши тую глину, як лiпить, так лiпить. Улiпив руки, улiпив ноги, улiпив голову з очима. І, улiпивши чоловiка, крикне на нього:

– Адаме, встань!

Аж Адам, як на тое, встав.

Возрадувався Господь, що чоловiк встав. Пiшов до раю. Адам за ним здалека поволiкся.

Оглянеться Господь назад – аж Адам iде. І рече до нього:

– А ти, Адаме, чого iдеш? Любо тобi жiнки треба?

На що Адам одповiв:

– Та треба, Господи, бо не маю з ким спати.

І перепустив Господь на Адама сон. І, винявши йому ребро з лiвого боку, сотворив Адамовi жону Єву.

Питаюся вас, моi дiтоньки, чом то не з правого боку, але з лiвого винявши ребро, сотворив йому Єву?

Одповiдаю. Для того, щоби жона послушна була, щоби ся мужика бояла.

Казав же iм Господь у раю iсти свiклу, рiпу, редьку, морков, сливки, грушки, яблика i помаранчi.

Що ж чинить Єва, сука незбожная? Не витерпiла собi з лихом i заказу не слухала, щоб ii тяжкее, великее лихо порвало. Урвала яблико, з’iла i Адамовi огризок дала.

А Адам, не хотiвши розгнiвити жiнки, з’iв.

Аж приходить Господь. Лiчить яблика. Не долiчився одного. Домислився Господь, що Адам урвав. Розсердившися, узяв бича, як у нашого пастуха або як у панського возницi, бич дратований, i вигнав Адама з раю.