Чорт зна що. Запропаща душа

«Е-ге-ге! Та що ж се таке?» – подумали всi водночас, заклякши без руху з роззявленими ротами i застиглими шпичками в руках… Мовчання настало таке, що було чутно, як муха дзижчала i билася десь пiд перекинутим гладущиком.

– Ой, лелечко, браття!.. Гвалт! – заверещав ткач Бублик, вилетiвши з-за столу, куди залiз було в пошуках капшука з тютюном. – Це не Явтух! Це, браття, таке, чого й не назвеш! У нього з-пiд свитки виглядае хвостяра собачий! Дивiться!

– Чорт! Чорт! – загалайкали всi i вмить розбiглися з хати хто куди.

Тоi ж митi у нечистого Явтуха спала з голови шапка i на лобi блиснула пара срiбних рiжок. «Так ось це хто!» – отерпла Найда i безсило притулилася до стiни.

Чортик, що його ми покинули напризволяще в лапах розлюченоi вiдьми, якось таки вирвався i, летючи, мов стрiла, на землю, думав: «Ото стара карга! Вирiшила, що я дiвок тягаю! Я ж тобi покажу!.. Ось махну зараз на млин та влаштую забаву. Побачимо, чи не вiдiб’ю мельникiвну у цього вiтрогона! Не намарно ж менi вiдьма всю бороду вискубала!» Як задумав, так i вчинив.

А що ж було зi справжнiм Явтухом? Летючи додолу, вiн уже молився за душу свою i прощався з коханою, кожноi хвилини чекаючи гепнутися на якийсь рогатий пень чи камiнь, але, на свiй подив, раптом вiдчув пiд собою щось м’яке.

Таке трапляеться воiстину раз на тисячу випадкiв – наш Явтух потрапив у копицю сiна i потонув у ньому по саму шию. Переконавшись, що усi ребра цiлi, парубок випорпався на поверхню, лiг на копицi й подивився униз…

Неподалiк пiд копицею палахкотiло багаття.

– Дай Боже здоров’я, пани-брати! – гукнув Явтух.

Чумаки, не пiдносячи голови, не ворухнувши анi плечем, анi вусом, в один голос вiдказали:

– І тобi дай Боже!

– А я до вас!

– Ласкаво просимо! – вiдповiли чумаки, спокiйно попихкуючи у своi люльки.

Явтух встав на копицi, обсмикав на собi спiдницю, поправив коралi i юпку i звернувся з такою мовою до чумакiв:

– А погляньте-но, добрi люди, в чому я!

Чумаки повиймали з ротiв люльки i пiдвели голови.

– Гарно? – спитав Явтух.

– Гарно!

– І черевички гарнi?

– Гарнi!

– А хустина?

Чумаки, що знову, було, почали курити, не могли збагнути, чого це той чоловiк до них причепився зi своiми запитаннями i, ще раз вийнявши люльки з рота, вiдказали:

– І хустина гарна!

– Хлiб-сiль вам! – сказав несподiваний гiсть, сповзаючи на землю.