Чорт зна що. Запропаща душа

Даси нам по одному дудковi[1 - Старовинна польська монета.] вiд срiбного. Запрацюемо срiбного – один дудок собi, а решта тобi. Страви не потребуемо, маймо свою в шатрi.

Омелько аж рота роззявив з зачудовання; дешевше не можна було.

– Ну, що пристаеш? – запитав циган.

– Та як, хiба жартуеш, чи що?

– А може, дорожуся? – усмiхаючись злобно, поспитав циган.

«Нi, вiн, певно, одурив, що так дешево згодився», – подумав Омелько, а вголос сказав:

– Як той каже, цiна не мала, з тебе робiтник добрий, а ще як i твiй батько такий, як ти, то я пристаю.

І вдарили по руках.

– Будь здоров, газдо! Пiду покликати батька, – сказав циган i пiшов.

«Певно, не прийде, батько його вiдмовить», – подумав Омелько i взявся до роботи.

На другiй день дивиться, а циган вернувся та не сам, а з батьком. Робота в кузнi закипiла. Батько показався ще луччим робiтником, як син, а Омелько, дивлячись на iх роботу, тiлько дивувався, а сам нiчого не робив, лише рядив.

– Дайте спокiй, пане майстре, ми собi дамо раду, все зробимо, а особливо, як поставите кватирку, – сказав старий циган.

– Добре, добре, як зробите, я не вiд того, – промовив Омелько i вийшов до корчми по горiлку.

Хоча й скоро iшов Омелько до корчми, однако ж робота в кузнi йшла ще скорше. Що за два днi зробили б добрi робiтники, те цигани зробили за пiв години, а Омелько, вернувши з горiлкою, тiлько руками сплеснув.

– А що, батечку, добре заходимося коло дiла? – поспитав, усмiхаючись, циган.

– Та, аж страх, як добре.

– Почекай ще, то не таке увидиш.

– Ну, вип’емо горiлки, а потому якось буде.

Омелько почав циганiв гостити горiлкою, тай так погостилися, що Омельковi геть голова закрутилася. Як вже Омелько добре впився, каже циган до нього:

– Батечку, ти ще не знаеш, який з мене майстер. Я з твоеi староi баби викую молоду хоч куди – кров з молоком.

– Ну?

– Направду.

– Та де? О! Неправда!

– О, та чого би-м казав неправду?

– Як так, то чому свого старого не переробиш на молодого?

– Тому, що не маю власноi кузнi, а таке робити хто би позволив в своiй?

– Нема що i казати, дiло дуже мудре, – згодився Омелько.

– Правда?

– Сину, – сказав старий циган, – наш газда добрий чоловiк i знае, який з тебе майстер. Попроси ж у нього дозволу перекувати мене в його кузнi на молодого.

– Не треба й просити, я без просьби годжуся; тiлько то вже така робота, що хоча ти майстер на цiлу губу, а такого дiла не зробиш, – бурчав пiдпилий Омелько.