Різдвяний сюрприз

– Посидимо ще пiвгодинки… Вiзьми менi гарячого шоколаду!

Коли ми вибралися нагору, з неба знову валив снiг. Вiн повiльно падав великими бiлими пластiвцями. Хрустiв пiд ногами. Було вже темно, i в цих розцяцькованих рекламними та вуличними вогнями сутiнках мiське життя рухалося плавно й нерiшуче. Так само, плавно i нерiшуче, iхали заснiженим Хрещатиком машини.

– А у мене для тебе сьогоднi сюрприз! – несподiвано й радiсно мовила Марина, зупинившись та обернувшись до мене.

– Іще один?

– Ага, – Маринка кивнула, подивилася на годинник, потiм пiдвелася навшпиньки i поцiлувала мене в губи.

 – Через десять хвилин нас Дмитро повезе в рiздвяну подорож!

Я майже почув «весiльну подорож» замiсть рiздвяноi, але згадка про Дмитра мене насторожила.

Дмитро був старшим братом Маринки. Людиною з бiографiею. Солдатом вiн воював у Афганiстанi, потiм зi своiми хлопцями супроводжував i охороняв контейнери з контрабандними сигаретами по шляху з Одеського порту до Киева. Щоправда, вже два роки, як вiн займався зовсiм легальним бiзнесом – органiзацiею екстремального туризму.

Клiентiв у нього вистачало. Причому бiльшiсть туристiв-екстремалiв приiздила з-за кордону. Старi контакти в цьому бiзнесi йому в нагодi. Вiн мiг улаштувати майже все, що завгодно. Вiд триденного перебування у справжнiй в’язницi в однiй камерi з десятьма рецидивiстами для молодого американського журналiста до ознайомчого туру фiлiппiнських мiсiонерiв-католикiв шахтарськими селищами Украiни.

Саме тому я i напружився при згадцi про нього, тут же уявивши собi, яку «рiздвяну» подорож може нам цей Дмитро влаштувати.

– Не бiйся! – помiтивши вираз мого обличчя, сказала Марина. – Все буде вiдмiнно!

«Ну, свою сестру вiн уже точно нi в яку авантюру втягувати не буде!» – подумав я i заспокоiвся.

Через пiвгодини ми виiхали за межi мiста. Росiйський джип «Нива-Тайга» iхав по колii невидимоi пiд снiгом житомирськоi траси. Їхав не поспiшаючи.

– А куди ми iдемо? – поцiкавився я у Дмитра.

– В гостi, – сказав вiн, не вiдволiкаючись вiд заснiженоi дороги.

 – Є тут одне фольклорне мiстечко, про яке мало хто знае.

– Поруч iз Киевом?

– Авжеж, – вiн кивнув i ввiмкнув музику.

Пiд музику iхалося веселiше. Я дививсь у вiкно. Розглядав казковий зимовий лiс, що повiльно пропливав повз машину.

– Ти хлiба купив? – запитала раптом брата Марина.

– Не турбуйся. Все купив. Навiть бiльше, нiж треба!

Незабаром ми звернули з траси на вузьку лiсову дорогу.