Різдвяний сюрприз

Нiчого вiд язика не добившись, Йонас пiдiйшов до вмивальника i все зрозумiв: вiн сьогоднi не снiдав! Адже якщо б снiдав, то обов’язково помив би за собою тарiлку i тепер вона сушилася б на залiзнiй решiтцi якраз на рiвнi його очей. А навiть якби й не помив, то лежала б вона, тарiлка, в раковинi умивальника!

– Дивно, а голоду немае! – прошепотiв старий.

Озирнувся на холодильник, перевiв погляд на кошик iз картоплею пiд мiцним дубовим столом. Погляд сам перестрибнув на вiденський стiлець, крихкий, тоненький, але який вже рокiв iз сiмдесят, а то i бiльше жив в iхньому будинку.

Звiдки ж вiн узявся?!

Йонас присiв на нього, вперся лiктями в стiльницю.

І згадав, як на цьому стiльцi сидiв восени сорокового року минулого столiття радянський офiцер i виписував Йонасу, тодi ще пiдлiтку, якийсь папiр, за яким його мали вiдразу ж забрати в Червону армiю. А потiм цей офiцер випитував довго дорогу до Бiржая[1 - Бiржай – мiстечко в литовськiй Аукштайтii.]. І Йонас, насилу розумiючи росiйську, малював йому план стежки через лiс до битого шляху, який мав би вивести цього офiцера до iншоi дороги, що веде саме туди, куди йому було треба.

А потiм стiлець зник. Мати затягла його на горище, щоб нiхто з чужих бiльше не сiдав за iхнiй старий стiл. Самi вони, коли сiдали iсти, приносили сюди двi дошки i клали iх на табуретки по обидва боки столу. Згадав Йонас, як потiм ще кiлька разiв приходили до них сов’етськi, але довго не затримувалися. «Що це у вас за убогiсть така! Навiть сiсти нiде! – сказав якось один iз них здивовано.  – А будинок великий! Мабуть, у ньому ранiше пан жив!»

«Так, жив пан, та ми його прогнали!» – вiдповiв тому офiцеровi батько Йонаса Вiтас. «Правильно зробили!» – схвалив офiцер i пiшов, так i не пояснивши мету свого вiзиту. А коли пiшов вiн, батько Йонаса Вiтас усмiхнувся. Адже будинок цей його батько збудував. Якби дiзнався про це офiцер, може, i прогнав би Вiтаса разом iз дружиною i сином iз дому кудись на Сибiр. Але цього не сталося.

* * *

– Ну що, каструлю до бою! – з посмiшкою на веснянкуватому обличчi заявив рудий Андрюс i, обвiвши всiх змовницьким поглядом, простягнув руку, схопив за горло пляшку бальзаму «Три дев’ятки».

 – Перевiримо свою вдачу?

Чарки наповнилися напоем бурштинового кольору.

Рената роздала ручки й аркушi паперу, вирванi з кишенькового нотатника. Кожен написав щось на своему аркушi, згорнув його i кинув у каструлю.

– Ось тепер можна! – Андрюс акуратно взявся за нiжку своеi чарочки.