Маленькі жінки. II частина

Є одна рiч, Джо, яку ти можеш робити добре, а я нi, а саме – носити шаль. Я цього не вмiю, але дуже приемно дивитися на тебе. Я так рада, що тiтонька Марч подарувала тобi цю чарiвну шаль. Вона проста, але дуже красива, й цi складки, якi закладаються нижче лiктя, дуже мальовничi. Як там шов моеi пелерини – посерединi? Чи рiвно я пiдняла подiл сукнi? Я хочу, щоб було видно черевики, бо нiжки у мене красивi, на вiдмiну вiд носа.

– Ти зразок краси i джерело вiчноi радостi, – сказала Джо, склавши долонi трубочкою й дивлячись через неi на блакитне перо на тлi золотого волосся – iз виглядом справжнього знавця живопису.

 – Я повинна волочити подiл моеi кращоi сукнi по курнiй дорозi чи менi слiд його пiдняти, панно?

– Пiднiмай, коли йдеш по дорозi, а коли увiйдемо в будинок, опусти. Тобi личать спiдницi зi шлейфом, тож маеш навчитися носити його красиво й грацiозно. Ти не до кiнця застебнула рукавичку, зроби це зараз же. Твiй наряд нiколи не виглядатиме завершеним, якщо iгнорувати такi дрiбницi: саме вони створюють приемне враження загалом.

Джо зiтхнула й продовжила застiбати рукавичку, майже вiдриваючи гудзики. Нарештi обидвi сестри були готовi й повiльною, плавною ходою вирушили в дорогу, – «прямо диво», як сказала Ханна, що висунулася у вiкно другого поверху, щоб подивитися на них.

– Послухай, Джо, дорога, Честери вважають себе дуже витонченими людьми, тож я хочу, щоб ти звернула увагу на своi манери. Утримайся вiд уривчастих зауважень i не роби нiчого незвичайного, добре? Будь просто спокiйною, стриманою й тихою, це безпечно, i личить ледi.

Ти цiлком можеш триматися так протягом п’ятнадцяти хвилин нашого вiзиту, – сказала Емi, коли вони наблизилися до першого будинку, вже позичивши в Мег бiлу парасольку й показавшись з усiх бокiв сестрi, яка тримала по немовлятi на кожнiй руцi.

– Дай подумати. «Спокiйна, стримана й тиха». Так, гадаю, я можу це обiцяти. Менi доводилося грати на сценi манiрну юну ледi, тож я знову примiряю цю роль на себе. Моi акторськi здiбностi, як ти побачиш, великi, так що, не хвилюйся, дитино.

Емi заспокоiлася, але пiдступна Джо зловила ii на словi й впродовж всього першого вiзиту сидiла, грацiозно пiдiбгавши ноги, рiвно розклавши складки сукнi, спокiйна, як море влiтку, холодна, як заметiль, i мовчазна, як сфiнкс.

Марно панi Честер намагалася натякати на ii «чарiвний роман», а обидвi панночки Честер заводили розмову про вiзити, пiкнiки, оперу та моду – вiдповiддю на все це була усмiшка, уклiн i стримане «так» або «нi».