Маленькі жінки. II частина

Бет ховала обличчя на плечi в матерi, але Емi стояла велично й нерухомо, немов витончена статуя, а яскравий промiнь сонця торкався ii бiлого чола й червоноi квiтки у волоссi, що, до речi, надзвичайно iй личило.

Те, що вiдбулося згодом, не було прописано в шлюбних церемонiях, але в ту саму хвилину, коли Мег була належним чином повiнчана, вона вигукнула: «Мамi мiй перший поцiлунок!» – i, обернувшись до матерi щиро поцiлувала ii. А протягом наступних п’ятнадцяти хвилин вона була бiльше, нiж будь-коли схожа на троянду, бо кожен iз присутнiх повною мiрою скористався наданим йому привiлеем поцiлувати наречену – вiд пана Лоуренса до староi Ханни, яка, в неймовiрному святковому очiпку, налетiла на неi ще в передпокоi, вигукуючи зi схлипуваннями i смiхом:

– Благослови тебе Бог, дорога, тисячу разiв! І пирiг нi крапельки не постраждав, i все виглядае чудово.

Пiсля цього всi пожвавiшали, й кожен сказав щось блискуче, дотепне або подiбне до цього, чого було цiлком достатньо для загальних веселощiв, бо всi радi посмiятися, коли на душi легко.

Не було демонстрацii весiльних подарункiв, оскiльки всi вони вже були перенесенi в маленький будиночок, який чекав Мег i Джона. Не було й обiду iз безлiчi страв – лише невеликий снiданок, що складався iз пирога i фруктiв.

Пан Лоуренс i тiтонька Марч знизали плечима й переглянулися з усмiшкою, коли чай, лимонад i кава виявилися единими видами нектару, який розливали цi три Геби. Нiхто, однак, нiчого не сказав, поки Лорi, який наполягав на тому, щоб власноруч подати напоi нареченiй, не з’явився бiля неi з навантаженим пiдносом в руцi й спантеличеним виразом на обличчi.

– Невже Джо з необережностi перебила всi пляшки з вином? – запитав вiн пошепки. – Або я просто перебуваю пiд владою iлюзii й жорстоко помиляюся, що бачив кiлька пляшок лише сьогоднi вранцi?

– Нi, твiй дiдусь люб’язно надiслав нам краще вино зi своiх запасiв, i тiтонька Марч теж, але тато залишив лише двi пляшки для Бет на випадок хвороби, а решту вiдправив до шпиталю. Вiн вважае, що вино слiд вживати тiльки пiд час хвороби, а мама каже, що нi вона, нi ii дочки нiколи не запропонують вина жоднiй молодiй людинi в нашому домi.

Мег говорила серйозно, але чекала, що Лорi засмiеться або нахмуриться. Вiн не зробив нi того, нi другого i, лише кинувши на неi швидкий погляд, сказав, як завжди, пiдкоряючись першому пориву:

– Що ж, менi це подобаеться! Я знаю, скiльки бiд приносить вино, i хотiв би, щоб iншi жiнки теж робили так само, як ви.