Озма з країни Оз

Я ж не можу вранцi покудкудакати, поки не знесу як слiд яечка, а без кудкудакання я не була б щаслива.

– Дивно, – в задумi промовила дiвчинка, – але ж я не курка, й вiд мене не можна чекати, щоб я це зрозумiла.

– Безперечно, люба моя.

Доротi знов замовкла. Правда, з Рудоi Курки було сяке-таке товариство, з нею трохи веселiше, i все ж у океанi iй було страшенно самотньо.

Трохи згодом курка пiдлетiла вище й сiла на верхню рейку клiтки, тобто трохи вище вiд голови Доротi, коли та сидiла на днi, як було саме тодi.

– Ой, та ми ж недалечко вiд берега! – вигукнула Курка.

– Де ж вiн? Де? – схвильовано закричала Доротi, зiрвавшись на ноги.

– А он там, трохи далi, – вiдповiла Курка, кивнувши головою у певному напрямку. – Здаеться, нас несе туди, i ще до полудня ми будемо на сухiй землi.

– От добре буде! – сказала Доротi й тихенько зiтхнула, бо ii ноги ще й тепер час вiд часу заливала хвиля, що хлюпала мiж планками.

– Авжеж добре, – вiдповiла ii товаришка, – бо нема у свiтi нiкого нещаснiшого за мокру курку.

Земля, до якоi вони, як здавалося iм, швидко наближалися, бо виднiлася з кожною хвилиною виразнiше, була напрочуд гарна. Такою бачила ii дiвчинка у плавучiй курячiй клiтцi. Понад самою водою тяглася широка смуга бiлого пiску та рiнi, а далi височiло кiлька скелястих пагоркiв, за якими зеленiв рядок дерев – певне, там починався лiс. Але не видно було жодноi оселi й жодного знаку того, що на цiй невiдомiй землi живуть люди.

– Сподiваюся, ми знайдемо щось попоiсти, – сказала Доротi, нетерпляче дивлячись на берег, до якого iх несло.

– Я теж трошечки зголоднiла, – зауважила Руда Курка.

– А чого ти не з’iси свого яйця? – спитала дiвчинка. – Тобi ж не треба, як менi, щоб iжа була варена.

– Ти що, маеш мене за канiбалку? – обурено вигукнула Курка. – Я наче не сказала й не зробила нiчого такого, за що ти могла б мене ображати!

– Вибачте менi, панi… панi… до речi, дозвольте запитати: як вас звуть, добродiйко? – спитала дiвчинка.

– Мене звуть Бiл, – вiдказала Руда Курка трохи сердито.

– Бiл? Так це ж хлоп’яче iм’я!

– А яка рiзниця?

– Але ж ви… дама, хiба не правда?

– Звичайно. Та коли я тiльки вилупилася з яйця, нiхто не мiг би сказати, чи з мене виросте курочка, чи пiвник, i хлопчик, що жив на фермi, де я народилася, назвав мене Бiлом, i я стала його улюбленицею, бо в усьому виводку тiльки я одна була жовтенька.