Озма з країни Оз

Я ще зроду не бувала така мокра!

– Так, – погодилась Доротi, – я знаю, вночi тут усе заливало водою. Ну, а тепер тобi краще?

– Не дуже. Сонце висушило на менi пiр’я, а на тобi одяг, i я почуваюся краще, вiдколи знесла свое вранiшне яйце. Але я б хотiла знати, що буде з нами – чи ми й далi плаватимемо по цьому великому ставку?

– Я б теж хотiла це знати, – сказала Доротi. – Але поясни менi: як це так, що ти вмiеш говорити? Я думала, що кури вмiють тiльки кудкудакати, сокотiти та квоктати.

– Ну, щодо цього, – вiдповiла Руда Курка замислено, – то я кудкудакала й сокотiла все свое життя.

До цього ранку, скiльки себе пам’ятаю, слова не вимовила. Та коли ти хвилину тому спитала: «Що це таке?» – менi здалося найприроднiшою у свiтi рiччю вiдповiсти тобi. Я й заговорила – i, здаеться, говорю далi, як ти i всi люди. Чудне дiло, правда?

– Дуже, – погодилась Доротi. – Якби ми були в краiнi Оз, менi б це не здалося таким чудним, бо в тiй чарiвнiй краiнi багато звiрiв умiють говорити. Але тут, в океанi, ми напевне дуже далеко вiд Озу.

– А як у мене з граматикою? – спитала Руда Курка трохи занепокоено. – Я говорю цiлком правильно, як ти гадаеш?

– Так, – вiдповiла Доротi. – Як для початку, ти говориш дуже добре.

– Рада це почути, – приязно провадила Руда Курка далi, – бо як уже починаеш говорити, то краще говорити правильно. Наш пiвень часто казав менi, що й кудкудакаю, й сокочу я бездоганно; а тепер менi дуже приемно чути, що я й говорю так само бездоганно.

– Щось менi вже iсти захотiлося, – зауважила Доротi.

– Саме час снiдати, а снiданку нема.

– Можеш узяти мое яйце, – запропонувала Руда Курка. – Менi за нього байдуже.

– І ти не хочеш висидiти курча? – здивовано спитала дiвчинка.

– Не хочу. Я висиджую курчат тiльки тодi, коли маю гарне м’якеньке гнiздечко десь у спокiйному мiсцi й тринадцятеро яечок пiд собою. Бо тринадцять – це для курей щасливе число. Тому можеш це яйце з’iсти.

– Та нi, сирого яйця я нiзащо не з’iм, тiльки варене! – вигукнула Доротi.

– Але однаково я тобi дуже вдячна.

– Нема за що дякувати, люба моя, – вiдповiла Курка спокiйно й заходилась чистити на собi пiр’я.

Якийсь час Доротi стояла, дивлячись у морську далечiнь. Але вона все думала про яйце i тому врештi спитала:

– А нащо ж ти несеш яйця, коли не хочеш висиджувати курчат?

– Така в мене звичка, – вiдповiла Руда Курка. – Я завжди пишалася тим, що маю свiженьке яечко щоранку, окрiм тоi пори, коли квокчу.