Дорога до Країни Оз

– До побачення, Косматий чоловiчку, – крикнула Доротi й побiгла за Тото, але той незабаром зупинився й подивився на господиню, нiби щось запитуючи.

– О, не сподiвайся, що я тобi що-небудь скажу, я не знаю, куди нам iти. Ти повинен сам знайти дорогу додому.

Але Тото нiчим не мiг допомогти. Вiн виляв хвостом, сопiв, тряс вухами i знову повертався до того мiсця, де вони залишили обшарпанця. Потiм вiн кидався до iншоi стежки, знову повертався i мчав до наступноi. Проте щоразу дорога здавалася йому незнайомою, i вiн розумiв, що вона не приведе до рiдноi ферми.

Нарештi, коли Доротi вже втомилася бiгати слiдом за Тото, захеканий песик сiв поруч iз волохатим незнайомцем й затих, полишивши всi спроби знайти дорогу додому.

Доротi теж присiла й глибоко задумалася. Вона iнодi стикалася з незвичайними подiями, але сьогоднiшня пригода здавалася iй найдивнiшою з усiх. Загубитися поруч з будинком та ще в такому романтичному куточку Канзасу! Доротi була в розпачi.

– Твоi рiднi хвилюватимуться? – запитав косматий супутник, дивлячись на дiвчинку своiми лукавими очима.

– Швидше за все, – зiтхнувши, вiдповiла Доротi. – Дядько Генрi каже, що зi мною завжди щось трапляеться, але врештi-решт я повертаюся додому цiла й неушкоджена. Може, вiн не хвилюватиметься, вирiшить, що я скоро повернуся.

– Упевнений, що ти повернешся, – усмiхнувся халамидник. – Ти знаеш, хорошi дiвчатка нiколи не потрапляють у бiду. Я теж хороша людина, тож, сподiваюся, й менi не загрожують неприемностi.

Доротi з цiкавiстю глянула на незнайомця.

Його одяг був суцiльним дрантям, взуття – роздерте й дiряве, волосся й борода жмутами стирчали в рiзнi боки. Але усмiшка здавалася ласкавою, а очi – добрими.

Доротi спитала:

– А чому ти не хотiв потрапити до Олiйних полiв?

– Рiч у тiм, що там живе людина, яка винна менi п’ятнадцять центiв, i якщо вона зустрiне мене, то неодмiнно захоче повернути борг. А я не бажаю мати грошi, моя мила.

– Чому? – здивувалася Доротi.

– Грошi роблять людей пихатими, а я зовсiм не хочу стати таким.

Я хочу, щоб мене любили. Поки в мене е Магнiт Любовi, всi, кого зустрiну на шляху, любитимуть мене.

– Магнiт Любовi! А що це таке?

– Якщо ти нiкому не розкажеш, я покажу його тобi, – вiдповiв Косматий чоловiчок тихим таемничим голосом.

– Тут нiкому розбовтати секрет, крiм Тото.

Халамидник ретельно обстежив одну кишеню, потiм – другу, потiм – третю. Нарештi витягнув маленький пакетик, загорнутий у м’який папiр i зав’язаний мотузкою.