Дорога до Країни Оз

Дiвчинка ласкаво погладила Тото по головi, а вiн сiв перед нею, звiсивши набiк червоного язика й уважно дивлячись iй в обличчя коричневими оченятами, нiби запитуючи: «Що ж ми тепер робитимемо?».

Доротi не могла вiдповiсти на це запитання. Вона тривожно озиралася, намагаючись знайти в навколишньому ландшафтi знайомi прикмети. Але все навколо здавалося iй незвичайним i дивним. Мiж стежками ряснiли зеленi галявини, шелестiли листям дерева й кущi, але куди подiлася ферма, звiдки вона зовсiм недавно вийшла? Та й загалом не було нiчого знайомого – за винятком Тото й Косматого чоловiчка.

На додаток до цих неприемностей Доротi стiльки разiв крутилася на всi боки, намагаючись зрозумiти, куди ж вона потрапила, що тепер уже не могла визначити, в якому напрямку треба шукати ферму. Дiвчинка не на жарт стривожилася.

– Боюся, Косматий чоловiчку, що ми заблукали – глибоко зiтхнувши, сказала вона, дивлячись на незнайомця.

– Тут нiчого боятися, – вiдповiв халамидник, викидаючи недогризок i беручись жувати наступне яблуко.

– Я хочу додому, – сказала Доротi.

– Будь ласка. Чому ж ти не йдеш?

– Тому що не знаю, якою дорогою менi повертатися.

– Це погано, – в замiшаннi похитав головою халамидник. – Дуже хотiв би допомогти тобi, але, на жаль, не можу. Я зовсiм не знаю тутешнiх мiсць.

– Гадаю, що я iх теж не знаю, – сказала дiвчинка i сiла на землю поруч iз ним.

– Щоб я помилково не пiшов по цiй дорозi…

– А тепер я заблукала й сама не знаю, як потрапити додому!

– З’iж яблуко, – запропонував Косматий чоловiчок, простягаючи Доротi рум’яне яблучко.

– Я не хочу iсти, – вiдповiла дiвчинка, вiдштовхуючи його руку.

– Але завтра ти можеш зголоднiти i тодi пошкодуеш, що вiдмовилася.

– Якщо я зголоднiю, тодi й з’iм твое яблуко.

– Але тодi, швидше за все, яблук вже не залишиться, – заперечив халамидник i почав сам жувати рум’яне яблучко. – Інодi собаки краще орiентуються, нiж люди, i швидше знаходять дорогу додому. Може, Тото доведе тебе назад до ферми?

– Тото, ти знайдеш дорогу? – запитала Доротi.

Той енергiйно завиляв хвостом.

– Дуже добре, – промовила дiвчинка. – Ходiмо додому.

Тото озирнувся й побiг по однiй зi стежок.