Дорога до Країни Оз

Повiльно розв’язав мотузку, розгорнув згорток i дiстав шматочок металу, за формою схожий на пiдкову. Цей предмет, тьмяний i темний, не справляв належного враження.

– Ось чудовий магнiт, що притягуе любов, – схвильовано вимовив Косматий чоловiчок. – Його подарував менi ескiмос iз Сандвiчевих островiв, хоч насправдi там немае нiяких сандвiчiв. Поки магнiт у мене, всi живi iстоти, яких я зустрiну, нiжно любитимуть мене.

– А чому ескiмос не залишив магнiт собi? – з цiкавiстю розглядаючи металевий брусок, запитала Доротi.

– Вiн втомився вiд загальноi любовi до себе й захотiв, щоб його хтось зненавидiв. Тому вiддав магнiт менi, а наступного дня його загриз гiмалайський ведмiдь.

– І ескiмос не пошкодував, що розлучився з магнiтом?

– Не знаю, вiн нiчого не встиг сказати, – вiдповiв Косматий чоловiчок, ретельно загортаючи магнiт, потiм перев’язав пакунок i опустив його в кишеню. – Але ведмiдь зовсiм не здавався засмученим.

– Ти був знайомий з ведмедем? – поцiкавилася Доротi.

– Так. Ми часто грали з ним у м’яч на Ікорних островах. Ведмiдь любив мене, бо в мене був магнiт. Я не дорiкав ведмедю за те, що вiн загриз ескiмоса, оскiльки така його природа.

– Колись я знала голодного тигра, якому дуже хотiлося поласувати вгодованими немовлятами, але вiн нiколи не зачепив жодноi дитини, бо мав Совiсть.

– У гiмалайського ведмедя, – зiтхнув халамидник, – не було Совiстi.

Кiлька хвилин вiн мовчав, мабуть, порiвнюючи випадки з ведмедем i тигром.

Нарештi Косматий чоловiчок промовив:

– А як тебе звати?

– Доротi, – вiдповiла дiвчинка й схопилася. – Але що ж нам тепер робити? Ми ж не можемо вiчно тут сидiти!

– Виберiмо сьому дорогу, – запропонував Кошлатий. – Сiм – щасливе число для маленькоi дiвчинки, яку звуть Доротi.

– Сьому з якого кiнця?

– Звiдки ти почала рахувати.

Доротi знову почала рахувати стежки: сьома виглядала так само, як всi iншi. Однак халамидник пiднявся з землi й рушив по нiй, нiби був цiлком впевнений, що саме цей шлях найкращий. Доротi й Тото пiшли за ним.

II. Доротi зустрiчае Гудзика-Розумника

Сьома дорога виявилася досить приемною – вона звивалася по зелених луках i полях, вкритих маргаритками й чемерицею, повз залiски з тiнистими деревами.