Чудесна країна Оз

– А до того, щоб ти хоч трохи помовчав! – пiдвищив голос хлопець вiд того, що його перебивають у таку важливу мить.

– Хто мовчить, той не перечить! – зауважив Джек зi своею одвiчною посмiшкою.

А Тiп пiдняв обидвi руки над головою, розчепiрив усi пальцi й вигукнув:

– Пшик!

Тiеi ж митi козла поворушилася, потупцяла ногами, позiхнула й ворухнулася, струсивши кiлька життедайних порошинок на землю. Але решта порошку просто на очах всоталася в ii тулуб.

– От i добре, – озвався Джек, поки хлопець у нiмому подивi клiпав очима.

 – З тебе здiбний чарiвник, татку!

Пробудження Козли

Щойно Козла второпала, що вона насправдi жива, то, здаеться, здивувалася ще бiльше за Тiпа. Вона покрутила очницями, роздивляючись дивовижний навколишнiй свiт, невiд’емною частиною якого вона тепер себе вiдчувала. Потiм зробила спробу роздивитися саму себе, та позаяк шия у неi не поверталася, то всi ii спроби призвели до безплiдного кружляння навколо себе.

Ноги у неi були незграбнi, бо негнучкi, адже не мали колiнних суглобiв, так що невдовзi вона наскочила на Джека Гарбузову Голову та й звалила його на м’який, на щастя, мох край дороги. Ця подiя неабияк збентежила Тiпа, так само як i несподiвана схильнiсть Козли бездумно гасати колом, i вiн спробував ii угамувати: «Тпр-р-р, тпру-у-у!»

Та Козла на окрик i вухом не повела i вже наступноi митi наступила Тiпу на ногу з таким завзяттям, що той аж пiдскочив вiд болю i протанцював на безпечну вiдстань, а вже звiдти заволав ще дужче: «Тпру, тпру! Кому кажу!»

Тим часом Джеку вдалося пiдвестися, i тепер вiн вивчав Козлу з непересiчною допитливiстю.

– Судячи з усього, тварина просто нiчого не чуе, – зауважив вiн.

– Я ж досить-таки голосно кричав, хiба нi? – все ще спересердя огризнувся Тiп.

– Ще й як голосно, але ж у Козли вух немае, – вiдзначив усмiхнений Джек.

– Ти ба! І справдi! – вигукнув Тiп, зробивши важливе вiдкриття.

 – То як же до неi догукатися?

Та тут, нарештi збагнувши, що, гасаючи колами, себе не побачиш, Козла зупинилася й сама по собi. Однак вона побачила Тiпа, пiдiйшла ближче i витрiщилася на нього, як цап на новi ворота. Побачивши, як вона пересуваеться, важко було втриматися вiд смiху, бо вона водночас переставляла обидвi правi ноги, а потiм – лiвi, як той кiнь-iноходець, вiд чого ii гойдало з боку в бiк, наче колиску з немовлям.