Чудесна країна Оз

– А от i нi, – тут же заперечив Тiп.

– Як це нi? Ось дивись: чотири ноги, голова i хвiст. І користi небагато.

Тiп придивився уважнiше i впевнився, що Гарбузова Голова тут не помиляеться. Козлу зробили зi стовбура, залишивши з одного кiнця галузину, що стирчала, наче хвiст, а з iншого – в колодi виявилися два вiчка, що нагадували очi, та ще жартома хтось вирубав клин, залишивши виiмку, що нагадувала рота. Нiжки в козли були з чотирьох мiцних i прямих гiлок, широко розставлених, щоб козла не завалилася, коли на неi кладуть важку колоду, як рiжуть дрова.

– Ця козла нагадуе справжнього козла. Бiльше, нiж я уявляв, – сказав Тiп, усе ще пiдшукуючи слова для пояснення. – Але справжнiй живий козел бiгае, буцкаеться i брикаеться, полюбляе капусту, а ось це – просто козла, зроблена з дерева, а користь вiд неi та, що на нiй пиляють дрова.

– А от якби вона була жива, вона теж бiгала б, буцкалася та полюбляла капусту? – уперто допитувався Джек.

– Може, й бiгала б, може, й буцкалася б, а от щодо капусти – не певен, – вiдповiв хлопець, давлячись вiд смiху вiд однiеi думки про козлу i капусту.

– Так i я – дерев’яний, – знизав плечима Джек.

Тiп здивовано подивився на нього.

– А й справдi: дерев’яний, але – живий! – вигукнув вiн. – А живим тебе зробив чарiвний порошок. А де той порошок, як не в мене в кишенi!

З тими словами вiн витяг з кишенi перечницю i задумливо покрутив ii в руках.

– Цiкаво, – протягнув вiн, – а чи зможе цей порошок оживити й козлу?

– Якщо так, – стримано зауважив Джек, якого, видно, нiщо не могло здивувати, – то я мiг би iхати на нiй верхи, i тодi моiм колiнам нiчого б не загрожувало.

– Тодi спробуемо, – пiдскочив Тiп. – Згадати б тiльки чарiвнi слова, що iх казала стара Момбай, та не забути при цьому ii рухи.

Добру хвилину хлопець стояв мовчки, пригадуючи, як ховався за живоплотом, пильно спостерiгаючи за кожним рухом староi вiдьми та ловлячи кожне ii слово.

Почав Тiп iз того, що витряс дрiбку порошку з перечницi на козлу. Потiм вiн пiдняв лiву руку, вип’яв мiзинець i гукнув:

– Тик!

– Що це значить, татку? – не проминув запитати Джек.

– Сам не знаю, – вiдмахнувся Тiп. Далi вiн пiдняв праву руку, виставив догори великий палець i мовив:

– Мик!

– А це до чого, тату? – не вгамовувався Джек.