Вода з каменю. Саксаул у пісках

Дверницький розсилав вiдозви, листiвки i прокламацii, закликаючи волинян до повстання, та нiхто за зброю не брався, селянам замало було манливого слова «свобода», вони хотiли ще знати, в чому вона полягатиме, але iм нiчого не говорили й не обiцяли, волиняки вiдсиджувалися дома, а Дверницький обзивав iх уродженими рабами.

Ходила чутка, що з Подiлля на Волинь пробиваеться зi своiм загоном Устим Кармелюк, але не дiйшов – ватажка спiймали i заслали в Сибiр, а загiн розбрiвся. У Надвiслянськiй легii поляки почали вороже ставитися до русинiв, дражнили iх гайдамаками; потiм стало вiдомо, що Ревуха зiбрав усього двiстi новоспечених козакiв, яких розбили пiд Дашевом, а сам емiр пропав; пiснi Тимка Падури було заборонено спiвати; Сухоровський з Йосипом ще бiльше трималися один одного, до свого русинського походження вже й не признавалися, а офiцери косо дивилися на ту дружбу поручика з простим жовнiром.

Мiхал бурчав на Йосипа: попався на гачок панських брехень i його потягнув за собою. Фельдмаршал Дибiч йде зi стоп’ятдесятитисячною армiею на Варшаву, а магнати Чарторийськi i Радзiвiлли жеруться за берло «начельного вудза»; единого, хто хотiв проголосити Польщу республiкою, – Йоахiма Лелевеля – усунули вiд керiвництва.

«Не за вашу i нашу свободу, а за шляхетську волю воюемо, Йосипе». – «Ти ж мудрiший, Мiхале, мiг був мене спам’ятати». – «Та хто мiг сподiватися, що вченого революцiонiста пани вiдтиснуть?» – «А я звiдки мав знати?»

У квiтнi Дверницький став над Стиром недалеко Берестечка – проти втричi бiльшого корпусу росiйського генерала Ридiгера.

Зляканий польський генерал видав прокламацiю про лiквiдацiю крiпацтва. Потекли тодi до Дверницького волинськi хлопцi – рекрутованi i ще не забранi до царського вiйська, загорiлися жадобою битв вмундированi польськi селяни з Мазовша i Пiдгалля. Змiвши корпус Ридiгера, Дверницький перейшов Стир, маршируючи на Кременець, а до Берестечка послав залогу – кавалерiйський полк пiд командою капiтана Бельовського.

У Берестечку повстанцi розкульбачили коней, почалася пиятика. Йосип пiдковував румакiв у своему швадронi та все придивлявся до Сухоровського, який у нього настрiй, щоб миттю собi такий самий перейняти, – Мiхал був веселий. Тiльки Август Бельовський не знав спокою – надто довго не приходили вiстки iз-за Стиру, а чей вiйна не закiнчилася. Посилав гiнцiв до генерала, вони не поверталися, а одного ранку царськi драгуни обступили з пiвночi пiвколом мiстечко.