Вода з каменю. Саксаул у пісках

Цiлий день оборонявся полк Бельовського, платячи за кожен будинок десятками уланiв, у мiстi розривалися гранати, горiли доми, на оборонцiв безустанно сипався град куль, а надвечiр зi Пляшови, куди був ще вихiд, прискакав на змиленому конi якийсь улан i подав Бельовському записку без пiдпису: «Зусилля вашi марнi, переходьте австрiйський кордон, генерал Дверницький склав зброю австрiйцям пiд Сморжевом».

Безладно вiдступали вниз по течii Стиру, в головах не вкладалося: чому переможний i добре озброений корпус раптом скапiтулював, та вiдступати мусили – царська драгунiя йшла за полком Бельовського по п’ятах аж до кордону.

І тут сталося найстрашнiше. Гренадери австрiйськоi прикордонноi застави впускали на свою територiю тiльки офiцерiв, а жовнiрiв стягали з коней i плазом шабель гнали на росiйський бiк. Хто впирався, того звалювали на землю i тягнули за ноги; Йосип вхопився руками за кущ лозини, кiлька гренадерiв не могли вiдiрвати вiд неi коваля, врештi кущ вирвався з землi iз коренем, Йосип закричав: «Мiхале, Мiхале!»; Сухоровський бачив ту розправу, вiн гатив австрiйцiв кулаками по головах, його били в спину прикладами карабiнiв, штовхали, скручували назад руки…

Незабаром конвойованi польськi офiцери зникли у верболозах, а тодi з росiйського боку прискакали драгуни i, вiддавши честь гренадерам, забрали рядових у полон.

«Мiхале, Мiхале, що я буду без тебе робити!» – ридав Йосип, мов дитина.

Все це вiдбувалося тут, на цiй залучинi бiля Стиру… Коваль перебрiв рiку i, вже не оглядаючись i не обминаючи сiл, йшов на захiд – десь там, зовсiм недалеко, лежить на горбах Львiв, а обiч мiста, пiд кайзервальдiвським узгiр’ям, збiглася докупи дрiбнохата тiсна Льоншанiвка, роздiлена надвое вузенькою крутою вуличкою Круп’ярською, що спинаеться вверх до Кайзервальду. У ii кiнцi, на самому белебнi, звiдки видно Знесiння й Чортову скалу, що визирае сiрою шапкою з Винникiвського лiсу, куриться сизим димком кузня (та де там куриться…), а на початку бiля Личакiвськоi напевно-таки гуде корчма «Пекелко», де п’ють, танцюють, грають в шахи i в карти ремiснi люди, – i серед них Мiхал Сухоровський.

Ще день-два – i Йосип побачить його, обнiме й скаже: «Ти, Мiхале, вчений, а я вченiший, ти менi розказував про декабристiв, а я знав живого.