На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Вода з каменю. Саксаул у пісках» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Классическая литература, Литература 20 века. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Вода з каменю. Саксаул у пісках

Автор
Дата выхода
26 мая 2020
🔍 Загляните за кулисы "Вода з каменю. Саксаул у пісках" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Вода з каменю. Саксаул у пісках" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929—2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнює білі плями в нашій історії, розповідає про видатних українських діячів минулих років.
Роман «Вода з каменю» присвячений Маркіяну Шашкевичу (1811—1843) – українському поетові, релігійному та громадському діячеві, натхненникові національного пробудження Галичини, засновникові нової української літератури у Західній Україні. Автор розповідає, як Шашкевич захищав право на існування української мови, виступав за її рівноправність з польською мовою, робив усе, щоб зберегти рідну культуру. Його справу продовжив Іван Вагилевич (1811—1866) – герой роману «Саксаул у пісках».
📚 Читайте "Вода з каменю. Саксаул у пісках" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Вода з каменю. Саксаул у пісках", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Вiн пiдiйшов до Йосипа, хотiв його обняти, та, мабуть, через те, що був удвое тонший, нiж непомiрно кремезний коваль, зупинився й прошепотiв гаряче:
– Побратимами будемо – на життя i смерть.
Було життя, порiвну дiлене, порiвну страждане, порiвну пронадiяне – i ось до одного прийшла смерть. На жовтий горбок тихо спадае коричневе лушпиння з сосновоi шишки…
Йосип зрубав берiзку, зв’язав лiщиновим ликом перехрестя, втикнув його в могилку i подався через кордон, крiзь лiс – нестерпно самотнiй.
Вийшов з лiсу на стернисте поле, за полем удалинi темнiла смуга бору, попiд який, завертаючи пiвколом, голубiла стрiчка рiки.
А ще було до того…
Пан Курковський довiз дев’ятьох академiкiв, а з ними Йосипа й Сухоровського, до Белза, взяв своiх дванадцять ринських, втiшений завернув сани, прицмокнув на коней i зник у бiлiй непроглядi. Август Бельовський пiшов попереду, усi десять чоловiк – за ним, вони звернули з гостинця в лiс, виминаючи прикордонну заставу Белзького циркулу.
Вiяла заметiль, у вранiшньому сутiнку не було видно й за пару сажнiв, свистiв вiтер, заглушуючи кроки, а на свiтанку вони опинилися на польськiй землi.
По дорозi на Замостя набралося перебiжчикiв кiлька сотень, вiд Замостя вирушила до Варшави санна валка, добровольцi спiвали, вигукували, а Йосип почував себе чужо, невiдступно тримався Сухоровського. У столицi, поки доiхали до штабу Надвiслянськоi легii, до якоi записували галичан, терпiли глузи вiд варшав’ян: вони зупинялися на вулицях i, замiсть вiтати добровольцiв, кидали в них кульками снiгу, вигукуючи:
– Галiлея! Галiлея!
Академiки сприймали цi жарти спокiйно, вiдгризалися, а Йосип щулився, i Сухоровський мiнився з лютi – два силачi почали почувати себе тут безсилими.
Йосип сказав до Мiхала:
– Я б вернувся…
– Тепер мовчи, дурню, – гарикнув Сухоровський. – Хто намовив?
Та невзабарi стали пiд команду, почалася для всiх однакова муштра, i всi зрiвнялися. Сухоровському дали чин поручика – що то значить бути вченим! Мiхал здавався ще вищим в уланськiй конфедератцi з бiлим орлом над дашком, мундир з кармазиновими вилогами лежав мов на нього шитий; обидва потрапили в один кавалерiйський швадрон, де Йосиповi припала служба, для якоi вiн вродився: став швадронним ковалем.
У складi п’ятитисячного корпусу генерала Дверницького одинадцять львiвських добровольцiв пройшли з боями через Сточко, Пулави, Нове Село й опинилися на Волинi.
Настала весна.









