На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Вода з каменю. Саксаул у пісках» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Классическая литература, Литература 20 века. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Вода з каменю. Саксаул у пісках

Автор
Дата выхода
26 мая 2020
🔍 Загляните за кулисы "Вода з каменю. Саксаул у пісках" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Вода з каменю. Саксаул у пісках" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929—2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнює білі плями в нашій історії, розповідає про видатних українських діячів минулих років.
Роман «Вода з каменю» присвячений Маркіяну Шашкевичу (1811—1843) – українському поетові, релігійному та громадському діячеві, натхненникові національного пробудження Галичини, засновникові нової української літератури у Західній Україні. Автор розповідає, як Шашкевич захищав право на існування української мови, виступав за її рівноправність з польською мовою, робив усе, щоб зберегти рідну культуру. Його справу продовжив Іван Вагилевич (1811—1866) – герой роману «Саксаул у пісках».
📚 Читайте "Вода з каменю. Саксаул у пісках" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Вода з каменю. Саксаул у пісках", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Я от колись пiшов на Украiну, а Огiнський, звiсно, – до Костюшка…
– Композитор?
– Так, вiн…
Перед Маркiяном зринула мужня постать Огiнського i тихо вiдiйшла: це ж так природно, що вiн пiшов до Костюшка; Любимський з Капнiстом теж зникли з-перед очей – куди iм було податися, як не на Украiну, де повстали турбаiвськi селяни; рокотання бетховенськоi музики покотилося на европейськi простори – зостався бiля Маркiяна здивачiлий гетьман Розумовський, який усе життя пролакузив бiля царициних пантофлiв, а на старiсть взявся воскрешати для себе свiй край в палацових оранжереях – для розваги, для сентиментальноi сльози.
Хiба не сталося так в Галичинi? Хто вони нинi – Острозькi, Корибути, Шептицькi – перевертнi з русинським родовим коренем? Що за користь з iх генеалогii людям, яких назвали рутенцями, а вони й не знають, – iхне це ймення чи нi? Хто з них, родовитих, полегшив iх панщизняну долю, хто взяв iх пiсню, казку, легенду i показав свiтовi – ось живе вiтка украiнського народу, не загубилася, не заникла, не розпорошилася, бо – творить! Де ви тепер, прославленi колись духовнi провiдцi, про що ви дбаете, опрiч того, щоб знайти найвигiднiше мiсце бiля габсбурзького корита? Про що дбаете i ви, отцi духовнi, крiм доходiв з хрестин, похоронiв i парастасiв? Хто пiднiме голос за вашу паству, яка забула свiй родовiд?
– Хтось мусить це зробити, не гаючись, – сказав Маркiян уголос.
Любимський не здивувався, вiн знав, про що подумав тепер Шашкевич. Пiдвiвся з крiсла – високий i сивий, його поморщене обличчя просвiтлiло, натхненно спалахнули очi, роки, що хилили спину, мовби враз покинули його, вiн стояв прямий, величний – так, може, виглядав Кампанелла в ту мить, коли в темнiй тюрмi закiнчив писати «Мiсто Сонця».
Врештi заговорив:
– Я записав, Маркiяне, усе свое життя: що думав i пережив… Ось тут воно, – вiн показав на товстий рукопис, що лежав на столi. – Передам його тобi, давно постановив.









