На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Вода з каменю. Саксаул у пісках» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Классическая литература, Литература 20 века. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Вода з каменю. Саксаул у пісках

Автор
Дата выхода
26 мая 2020
🔍 Загляните за кулисы "Вода з каменю. Саксаул у пісках" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Вода з каменю. Саксаул у пісках" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929—2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнює білі плями в нашій історії, розповідає про видатних українських діячів минулих років.
Роман «Вода з каменю» присвячений Маркіяну Шашкевичу (1811—1843) – українському поетові, релігійному та громадському діячеві, натхненникові національного пробудження Галичини, засновникові нової української літератури у Західній Україні. Автор розповідає, як Шашкевич захищав право на існування української мови, виступав за її рівноправність з польською мовою, робив усе, щоб зберегти рідну культуру. Його справу продовжив Іван Вагилевич (1811—1866) – герой роману «Саксаул у пісках».
📚 Читайте "Вода з каменю. Саксаул у пісках" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Вода з каменю. Саксаул у пісках", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
І не тому, що Варшава була близько, i не тому, що хтось там нетерпляче очiкував ще одного удару по Священному союзу мiж трьома европейськими коронами – такими категорiями навряд чи мислив хто-небудь iз тих, що сновигали буднього грудневого дня Гетьманськими валами, – Арон повiдомив людям новину, яку перейняв вiд Сруля з Кракiвського передмiстя, з таким захватом, нiби вiн ждав ii усе свое життя.
– У Варшавi революцiя!
Арон не мiг знати, що дасть йому повстання проти царя у Надвiслянському краю, але воно провiстило хоч якусь маленьку змiну в життi цього тихого Королiвства Галiцii i Лодомерii, в якому з одного боку його халупи брудна Полтва, а з другого – величний палац.
Того грудневого дня вiд берегiв Полтви брався шкоринкою чорний лiд, вiн намагався замурувати масну, аж синю, струмину брудного стоку i, не маючи сили цього зробити, витискав з неi смердючi випари, що обкутували халупу трафiкаря i проникали крiзь щiлини в шибках досередини, дотруюючи хвору доню Фаiну.
У затхлiй халупi було холодно, дочка пашiла з жару, Арониха патрала щойно зарiзану козу, до трафiки нiхто не заходив, i здавалося Ароновi, що ця безпросвiтна печаль тягнутиметься вiчно, аж тут заглянув Сруль, який мае корчму на Кракiвському передмiстi, i сказав Ароновi таке, що розбудило сподiванку.
Увечерi до келii Любимського прочинилися без стуку дверi, бiблiотекар навiть не почув, вiн сидiв на своему лiжку, спершись лiктями на столик, читав якусь рукописну книгу. Дверi вiдчинилися навстiж, Любимський вiдсунув лампу, щоб не слiпила очi, повернув голову: на порозi стояв вусатий чоловiк, пiзнав у ньому директора Костянтина Слотвiнського.









