На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Вода з каменю. Саксаул у пісках» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Классическая литература, Литература 20 века. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Вода з каменю. Саксаул у пісках

Автор
Дата выхода
26 мая 2020
🔍 Загляните за кулисы "Вода з каменю. Саксаул у пісках" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Вода з каменю. Саксаул у пісках" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929—2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнює білі плями в нашій історії, розповідає про видатних українських діячів минулих років.
Роман «Вода з каменю» присвячений Маркіяну Шашкевичу (1811—1843) – українському поетові, релігійному та громадському діячеві, натхненникові національного пробудження Галичини, засновникові нової української літератури у Західній Україні. Автор розповідає, як Шашкевич захищав право на існування української мови, виступав за її рівноправність з польською мовою, робив усе, щоб зберегти рідну культуру. Його справу продовжив Іван Вагилевич (1811—1866) – герой роману «Саксаул у пісках».
📚 Читайте "Вода з каменю. Саксаул у пісках" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Вода з каменю. Саксаул у пісках", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Юрба ще якийсь час стояла в нерiшучостi, але почулися за Ринком, десь бiля арсеналу, свистки, голосна команда й тупотiння копит – це був сигнал, що битва за театр програна, i натовп вiтром здуло. Тi, що ввалилися проходом досередини театру, вибiгали, немов з пожежi, не думаючи й не дбаючи тепер про свого улюбленця Сухоровського, бiля нього залишився тiльки коваль Йосип з Круп’ярськоi, вiн замкнув зсередини дверi театру.
– Давай драла, Йосипе, поки не пiзно, – вiдiмкнув дверi Мiхал. – А менi вже все одно, тепер знайдуть i на Клепаровi.
Сухоровський випхав товариша за дверi, подивився йому вслiд, той зник у сутiнку за рогом театрального будинку. Мiхал хвилину вагався, не знаючи, що робити: потоптаних полiцаiв бiля театру вже не було, на бруку темнiли тiльки кривавi слiди. Уже ступив було, щоб i собi пiрнути десь у закамарки – йому це не першина, але в ту мить побачив, як з обох кiнцiв вулицi увiрвалися на конях полiцаi, сахнувся назад i миттю замкнув зсередини дверi.
«Сюди вламуватися не будуть, – подумав. – Який не е, а все ж храм Мельпомени. А потiм щось придумаю… над колосниками е в даху отвiр, можна буде вилiзти. Але що з того?.. Полiцаi, слава Господу, живi, i вони мене викажуть, хоч я Богу духа винен. А тодi про все нагадають».
У театральному залi було темно, хоч око виколи, а пiсля рейваху та крику – тихо, аж моторошно; згодом очi почали звикати до темряви, з неi проступили ряди крiсел у партерi, боковi ложi й вiдкритий помiст сцени з бутафорними деревами, кущами i чорним дахом хатки, яка визирала з-помiж дерев, – дiм Ганнусi з Погулянки.
На вулицi тупотiли конi, перегукувалися полiцаi, хтось там пробував клямку дверей, потiм загримотiв кулаком; гримiт стих, полiцаi перемовлялися щораз тихiше, а потiм цокiт копит почав вiддалятися у бiк ратушi.
Сухоровський полегшено передихнув i пiшов помiж рядами до сцени, засунувши руки в кишенi свити.









