На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Классическая литература, Зарубежная классика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Автор
Дата выхода
25 мая 2020
🔍 Загляните за кулисы "До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Франческо Петрарка) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
«Отець гуманізму», один з найосвіченіших інтелектуалів своєї доби, славетний латиніст, прихильник свобод і республіканських вольностей, що дружив з тиранами та монархами, Франческо Петрарка (1304—1374) за життя часто думав і писав про смерть, а слави у віках зажив як неперевершений співець кохання.
«До нащадків моє послання» (1350) – автобіографічний твір,
своєрідний заповіт прийдешнім поколінням. Це розповідь обдарованого європейця, що вже чогось досяг, але, попри кризу середнього віку, не припиняє шукати свого місця в житті, хоче справити краще враження на спільноту, а найперше – на себе самого.
«Таємницю мого зцілення, або Книгу бесід про байдужість до мирського» (1343) називають щоденником духовної кризи. У деяких перекладах твір виходив під назвою «Сповідь». «Таємниця…» побудована як уявний діалог Петрарки з Блаженним Августином. Упродовж трьох діб учасники діалогу цитують Вергілія, Цицерона, Сенеку і самого Петрарку. Саме байдужість до мирського є способом зцілення, який пропонує Петрарці Блаженний Августин.
📚 Читайте "До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Не без тривалих вiд’iздiв, бо за цей час я повних чотири роки мешкав у Карпантра, невеличкому мiстечку, найближчому зi сходу до Авiньйона; i в тих двох мiстах я засвоiв пiдвалини граматики, дiалектики i риторики, наскiльки дозволяв мiй вiк або, точнiше, наскiльки заведено викладати у школах: тобi судити, любий читачу, чи грунтовними е такi знання.
[17] Звiдти перебрався я у Монпелье, де чотири роки вивчав закони, а потому поiхав до Болоньi, де, зокрема, упродовж трьох рокiв прослухав повний курс цивiльного права: попри юний вiк, менi передрiкали великi успiхи в разi, якби я далi простував цiею стежкою.
[18] Отож, двадцятидволiтнiм я повернувся додому. Домiвкою тут називаю наше авiньйонське вигнання, в якому перебував з дитинства: звичне набирае силу притаманного. Там я зробився знаною особою, i можновладцi почали шукати моеi дружби: сьогоднi я й сам, щиро кажучи, не знаю, з якого дива, але тодi, з юнацькою самовпевненiстю, вважав себе цiлковито гiдним такоi шани.
[19] Найбiльше горнули мене до себе славнi й шляхетнi Колонна – послiдовнi члени й, сказати б, окраса Римськоi курii. Вони дбали про мене i виявляли до мене таку шану, на яку хтозна чи навiть тепер заслуговую, а тодi й поготiв. Зокрема, славетний i незрiвнянний Джакомо Колонна, на той час епископ Ломбезький, рiвного якому я не зустрiчав i навряд чи коли знов зустрiну, запросив мене в Гасконь, де у передгiр’i Пiренеiв, у чарiвному товариствi господаря i його наближених, згаяв я лiто в такому неземному блаженствi, що донинi солодко зiтхаю, згадуючи тi мiсяцi[23 - …згадуючи тi мiсяцi.
[20] По поверненнi звiдти я мешкав багато рокiв у його брата, кардинала Джованнi Колонни, що ставився до мене не як повелитель, а як отець, чи радше навiть як улюблений брат, тому й почувався я у нього так, наче в рiдному домi.










