Нічний молочник

І машина, що iхала попереду, вiдразу злякано вiдскакуе вбiк.

«Хоч би радiо ввiмкнули», – подумала Ірина й зiтхнула. Може, вони й ввiмкнули б радiо, якби Ірина попросила.

Але вона мовчала й лише дивувалась, як замiсть переляку в нiй наростае нiма покора. Покора долi. І перса, повнi молока, а тому неймовiрно тяжкi, болять. І спина неприемно ние, i литка права у чоботi занiмiла.

А машина мчала до Киева Житомирською трасою з величезною швидкiстю. Даiшник з радаром лише з цiкавостi спрямував свiй пристрiй на цей чорний «лексус» i присвиснув захоплено.

– Сто дев’яносто три! – сказав вiн напарниковi, кивнувши на авто, яке щойно прошмигнуло.

Напарник, виразно не схваливши захвату свого колеги, крутнув головою.

– Хоть би вони в дерево врiзались, а не в автобус, – пробурчав вiн.

Через п’ятнадцять хвилин машина зупинилася бiля знайомого Іринi будинку. Чоловiк, що сидiв бiля водiя, провiв ii до самих дверей, за якими вона залишила не один лiтр свого молока. Сам натиснув на кнопку дзвiнка.

– Що ж ти так? – докiрливо мовила старенька Вiра.

Вiд цих слiв Іринi стало соромно. Вона зняла з плечей хустку, повiсила на вiшак пальто.

– Начальниця тебе жде, – сказала з острахом старенька.

Дверi до кiмнати з ванною навпроти кабiнету начальницi були вiдхиленi, i Ірина помiтила краечком ока, що ванна знову була наповнена молоком.

– Дверi зачини! – почула раптом Ірина неприемний голос начальницi.

І зрозумiла, що вона вже в ii кабiнетi. Як вона переступила порiг, i не помiтила.

– Ти що, думаеш, зможеш менi безкарно кров псувати?! – заговорила вона крiзь зуби. – Зарплатнi iй стало мало! Та я тебе голу й босу надвiр вижену!

Ірина глянула на Неллi Ігорiвну радше здивовано, нiж налякано. Ну навiщо, питаеться, потрiбно було посилати по неi машину й везти до Киева, щоб потiм пообiцяти голою i босою надвiр вигнати?

Начальниця, не помiтивши на обличчi молодоi жiнки очiкуваного ефекту вiд своiх слiв, ненадовго змовкла.

– Скiльки тобi треба зарплатнi, щоб ти роботи не прогулювала? – спитала вона холодним тоном.

Цього питання Ірина не чекала, тому глянула на Неллi Ігорiвну з iще бiльшим здивуванням.

– Чого мовчиш?

Ірина знизала плечима, i вiдразу вiдчула бiль у грудях.

– Йди працюй.