Нічний молочник

– Ви уявляете?! Он на Рейтарськiй, бiля кав’ярнi «Дверi» машину пiдiрвали, i там вiнок уже рокiв п’ять висить, нiкому не заважае!

– Це приватна власнiсть, – бурмотiв хлопчина, переводячи погляд з дами з вiнком i молотком на Веронiку й назад.

– А якщо б тут твого батька вбили? – спокiйно запитала Веронiка, прицвяхувавши хлопця до стiни холодним поглядом.

– Та до чого тут мiй батько? – невпевнено заперечив той. – Це ж кав’ярня, а не цвинтар! Сюди пива попити приходять!

– Мiй чоловiк теж до вас ходив! – сказала дама в шубi й пiдiбгала нижню губу, наче виражаючи в такий спосiб зневагу до цього нiкчемного молодика.

– Ідiть до директора й домовляйтеся, я тут нi при чому! Менi сказали прибрати вiнок i все! Я ж тiльки охоронець…

– У мого чоловiка сорок таких охоронцiв, – розсердилася Веронiка. – Я йому скажу…

– Не потрiбно, – спокiйно проказала до Веронiки дама в шубi. – Де твiй директор? – звернулася вона до охоронця.

– Там, – вказав вiн поглядом на кав’ярню.

– Потримайте! – дама простягнула Веронiцi вiнок i молоток.

– Ходiмо! – звелiла вона хлопцевi.

Вони вдвох зайшли до кав’ярнi. А Веронiка лишилася стояти на хiднику, притрушеному снiгом. Вона помiтила цвях, вбитий у стiну будинку. Повiсила на нього вiнок, а молоток прихилила рукiв’ям до стiни унизу. Тепер стояти було зручнiше.

Дама у шубi вийшла хвилин через п’ять. Найперше поправила вiнок, що висiв трохи косо. Пiдняла молоток з хiдника.

– Домовилася, – сказала спокiйним тоном. – На вихiднi буду знiмати, а в буднi його не чiпатимуть…

– Ходiмо до мене, кави поп’емо, – запропонувала Веронiка.

12

Аеропорт Бориспiль

Дiмина змiна починалася о дев’ятiй ранку. Нiч минула спокiйно. Пасажири тiеi змiни всi як один виявилися законослухняними, тож скiльки не принюхувався Шамiль, його очi жодного разу не засяяли радiстю. Вантажникiв Бориса й Женi також не було, iхнi змiни не збiглися з Дiминою.

«Воно й краще, – мiркував собi Дiма, зиркаючи на годинник i згадуючи про чорну пластикову валiзку, що лежала в його гаражi.

Лишався ще один рейс. Потiм кiнець змiни, й службовий автобус розвезе потомлених нiчних трудiвникiв по домiвках.

– Коваленко! – раптом долинуло з кишеньковоi рацii. – Зайдiть до начальника митницi!

– Йду! – вiдповiв у чорну «мильницю» Дiма й стурбовано глянув на Шамiля.

– Сидiти, – наказав вiвчарцi й вирушив до начальства.