Нічний молочник

Обережно видобув з неi розбиту ампулу. Опустив ii собi пiд ноги i тут же вийняв з пуделка ще одну, цiлу, наповнену ледь каламутною рiдиною. Простягнув ii Борисовi.

Той пiднiс ампулу до лампи-переноски, глянув на свiтлi.

– Без надпису! – здивувався вголос i передав своему товаришевi.

Женя й собi покрутив у руках ампулу, стенув плечима й повернув Борисовi.

– Хер його знае, що це таке! – замислено мовив Борис i перевiв погляд з ампули на господаря гаража. – У тебе лiкар знайомий е?

Дiма замислився. Фельдшер серед знайомих був, та й ветеринар так само, вiн якраз торiк iхню кiшку вiд запору лiкував.

– Нi, нормального лiкаря немае, – вiдповiв вiн.

Боря обережно вiдламав кiнчик ампули й пiднiс ii до носа. Принюхався.

– На валер’янку схоже, – сказав вiн.

– Зараз перевiримо! – Дiма пiшов до будинку й повернувся з котом Муриком у руках. Опустив його на пiдлогу бiля валiзи й поставив перед ним тарiлку з закам’янiлим шматочком сала. Далi щиглем шпурнув сало у ближнiй кут гаража, а на його мiсце витрусив вмiст ампули.

Боря розламав ще одну ампулу, i кiлькiсть каламутноi рiдини в тарiлцi подвоiлась. Чоловiки уважно дивилися на кота.

Мурик роззирнувся довкола, нахилився над тарiлкою, лизнув каламутноi рiдини, аж зненацька присiв на задок i завмер у цiй дивнiй не котячiй позi, наче дресирований собака, який почув команду «Сидiти!». За мить переднi лапи також зiгнулись. Вiн лiг i заплющив очi.

– Невже валер’янка?! – розчаровано запитав Боря.

Мурик раптом пiдвiвся, обвiв усе п’яним поглядом i неквапом рушив до гаражних ворiт.

– Це не валер’янка, – проказав Боря. – Валер’янка котiв радiсно вставляе.

Вiн хотiв було ще щось додати, але в ту ж мить знадвору долинув чийсь крик, механiчний ляскiт i котячий вереск.

Дiма кинувся до виходу. Двое вантажникiв за ним.

Те, що вони побачили, змусило iх на момент завмерти. Просто перед гаражем валявся велосипед. Метри за два вiд нього, поряд з Борисовим «пасатом», обличчям донизу лежав чоловiк у вовняному спортивному костюмi й лижнiй шапочцi на закривавленiй головi.

– Цього до гаража! – скомандував Борис.

Велосипедиста затягли досередини. Потiм туди ж занесли й велосипед.

– Живий? – спитав Дiма у Борi, який нахилився над постраждалим.

– А хер його знае, – Боря саме обшукував велосипедиста. Вийняв з кишенi його спортивних штанiв гаманець.