Подорожі Лікаря Дуліттлa. На острові

– Ну, взагалi-то, – вiдповiв я, виловлюючи ложкою цукор iз дна моеi чашки з какао, – я гадаю, що було б краще пливти прямо через океан, поки ми певнi, що погода буде гарна. А крiм того, Пурпурова Райська Птиця буде нас весь час виглядати, чи не так? Вона хвилюватиметься, що ж iз нами сталося, якщо ми не прибудемо туди приблизно за мiсяць.

– Правильно, все правильно, Стаббiнсе. А з iншого боку, Капа-Бланка це дуже зручне мiсце для зупинки на шляху через океан. Якщо нам потрiбнi будуть припаси чи якийсь ремонт, то туди варто зазирнути.

– А як довго нам плисти звiдси до Капа-Бланки?

– Близько шести днiв. Гаразд, це ми можемо вирiшити й пiзнiше. Найближчi два днi у будь-якому разi наш напрямок буде один i той же. Якщо ти вже закiнчив снiданок, то ходiмо, й будемо виходити в море.

Пiднявшись на палубу, я побачив, що наш корабель оточений бiлими й сiрими мартинами[1 - Мартин – найчисленнiший рiд птахiв, що мешкають як на морських просторах, так i на внутрiшнiх водоймищах.], якi проносилися й кружляли навколо в сонячному ранковому повiтрi, шукаючи недоiдки, викинутi з кораблiв у гаванi.

Десь о пiв на восьму ми пiдняли якiр, поставили вiтрила пiд приемний i стабiльний бриз i вийшли у вiдкрите море, жодного разу нi об що не буцнувшись. Ми зустрiли пензанський риболовецький флот, який повертався з нiчного лову. Човни виглядали дуже чепурними й вiдзiгорними, усi вишикуванi в ряд, немов солдати, з червоно-коричневими вiтрилами, нахиленими пiд одним кутом, i з бiлими бурунцями води перед форштевнями.

Наступнi три чи чотири днi все йшло гладенько й нiчого незвичайного не вiдбувалося. За цей час ми всi освоiлися зi своiми повсякденними обов’язками, а коли траплялася вiльна хвилина, Лiкар показував кожному з нас, як стояти свою вахту за штурвалом, як тримати корабель на правильному курсi i що робити, коли вiтер несподiвано помiнявся. Ми роздiлили 24 години доби на три змiни i стали спати по черзi по 8 годин, а 16 годин залишалися на ногах. Отож корабель був постiйно пiд добрим наглядом, а двое з нас завжди були на чергуваннi.

Окрiм того, Полiнезiя, яка була набагато старiшим мореплавцем, нiж будь-хто з нас, i справдi багато знала про те, як управляти судном, здавалося, нiколи не спала – за винятком моментiв, коли вона на кiлька секунд примружувала очi на сонцi, стоячи на однiй нозi поряд зi штурвалом. Можете бути певнi, що нiхто не мав жодного шансу залишитися в лiжку бiльше нiж своi вiсiм годин, якщо Полiнезiя була на посту.