Тік-Ток з Країни Оз

Очевидно, про те саме думав i ослик, бо ласкаво потерся об Бетсi носом i знову видав свое «І-а!» та ще й таким нiжним голосом, нiби хотiв заспокоiти перелякану дiвчинку.

– Ти ж захищатимеш мене, правда, Хенку? – жалiбно запитала Бетсi, й ослик знову повторив свое «І-а!», даючи зрозумiти що вона може на нього покластися.

Бетсi й Хенк подружилися на кораблi, коли море було спокiйним, а буря не подавала жодних ознак своеi майбутньоi присутностi. У нинiшнiх трагiчних обставинах Бетсi, можливо, вважала за краще мати вправнiшого захисника, проте знала напевне: ослик зробить все, що тiльки в його ослиних силах, аби врятувати ii.

Так, хилитаючись на хвилях, вони пливли всю нiч. На ранок буря почала поступово втратила сили, i, видавши останнiй слабкий стогiн, згасла остаточно. Хвилi припинили шалену хитавицю, i плисти стало легше. Бетсi розтягнулася на плоту й заснула, але Хенк не стулив повiк нi на мить: адже вiн зобов’язався охороняти дiвчинку. Ослик примостився бiля Бетсi i терпляче охороняв ii сон, поки над морем не зiйшло сонце.

Його яскравi променi розбудили дiвчинку. Вона пiдвелася, протерла очi й стала вдивлятися в далечiнь.

– Ой, дивися, Хенку, там земля! – вигукнула вона.

– І-а! – сумно вiдповiв Хенк.

Плiт швидко наближався до мальовничого узбережжя. «Яка красива краiна, – подумалося Бетсi, коли вона побачила на ньому пишнi дерева та надзвичайно яскравi квiти.

V. Троянди проганяють незнайомцiв

Плiт, шкрябнувши днищем по пiщанiй мiлинi, зупинився.

Сонце свiтило щосили, а тепле повiтря повнилося ароматом троянд.

– Добре було б поснiдати, правда, Хенку? – заговорила Бетсi. Опинившись на твердiй землi, вона помiтно повеселiшала. – Квiти, звичайно, пахнуть дивовижно, але ж ними не наiсися.

– І-а! – вiдповiв Хенк i подався до стежки, яка здiймалася вгору по схилу.

Бетсi пiшла за ним i, опинившись на вершинi пагорба, роззирнулася навколо. Неподалiк вона побачила незвичну оранжерею – ii кришталевi стiни слiпуче виблискували в сонячному свiтлi.

– Десь поблизу повиннi бути люди, – задумливо сказала дiвчинка. – Садiвники або ще хтось. Пiшли подивимося, Хенку, а то жахливо iсти хочеться.

Вони попрямували до оранжереi, але дiйшовши до самого входу так нiкого й не зустрiли. Дверi були вiдчиненi, тож Хенк увiйшов першим, щоб запобiгти ймовiрнiй небезпецi. Однак i дiвчинка вiд нього не вiдставала.