На березі Хозарського моря

Сивувато-бiлястi поверхнi зi сплющеними вулканами, досконало рiвнi гори з плато-платформами, схожi на космодроми для прибульцiв. І на самому краечку тiеi скаженоi геологiчноi хорор-розкошi лежало Каспiйське море. Хозар денiзi — так називають його мешканцi Азербайджану.

Хозарське море було схоже на мутно-синi безкраi, нiби мертвi, непорушнi води. Нарештi наш лiтак сiв на бакинському аеродромi, будiвлi якого були архiтектурним чудом з темноi сталi i скла, немов конструкцii з науковоi фантастики – «Зоряних вiйн» чи «Зоряного шляху».

Так почалася зустрiч iз Баку – столицею, яка вдень е одним мiстом i зовсiм iншим – уночi.

Вiдверто кажучи, в цю подорож я вирушила, мов на прощу, аби привезти кiлька камiнцiв з реальноi Хозарii й поховати iх на клумбi бiля чоловiкового, Павичевого пам’ятника на Ташмайданi. Його бюст був виготовлений у Баку i привезений до Сербii.

Нехай любов, лiтература, мистецтво, метафiзика, прижиттеве i посмертне будуть навiки поеднанi!

*?*?*

Вiд вiзиту до Азербайджану я очiкувала чогось геть iншого. Я приiхала як висока державна гостя в мiсто й краiну, де тодi вiдбувалася велика медiйна подiя – «Євробачення». У мене був бiзнес-клас у лiтаку, ВІП-прийом в аеропорту, найдорожчий готель, дипломатична недоторканнiсть на час мого вiзиту, запрошення на усi три вечори «Євробачення»… Я привезла чотири вечiрнi сукнi, професiйну косметику, туфлi на всi смаки, прикраси, книги – моi i Павича – на подарунки… Менi й не снилося, що я подорожуватиму всiею краiною, узбережжям Каспiйського моря у президентському мiнi-бусi; що я вiдвiдаю мiсця з петроглiфами (праiсторичними наскельними вiзерунками) вiком до 40 000 рокiв, зороастричний Храм вогню, приватнi вечiрки в господах елiтних азербайджанських родин; що менi пiдноситимуть дарунки, достойнi хiба що принцеси… Опiвночi я iздитиму на концерти до Кришталевоi зали i повертатимусь, коли сходитиме бакинська зоря, i охорона супроводжуватиме мене в крамницi, навiть коли я нагледiла прокладки з крильцями… А ще я ласуватиму рiзними делiкатесами просто в бусi, оскiльки через насичену програму отримати щось, окрiм страшенно дорогих харчiв з мiсцевого готелю, було неможливо.