Щось більше за нас

 – Поiдем додому… Конi ж моренi стоять… Куме! Хоч ви вже згляньтеся!..

Кум тiльки гикнув, замовк i безсило схилив голову на стiл.

– Жiнко! – миролюбно заговорив Семен, ловлячи руками пляшку. – І ти… i… я… Випий!..

– Та Бог з тобою! Не хочу… Поiдем… конi ж моренi.

– Конi? І ко-о-нi постоять. «За-а-блiсте-е-ела зо-орька-а-а»…

– За-а… – гикнув кум i пiдняв голову.

– Ну, що ти у свiтi Божому будеш робити? – трохи не плачучи, здвигнула плечима жiнка.

Ілько одвернувся й налив у шклянку пива.

– Господiн! – торкнув його Семен.

 – Как… З недельою вас!

– І вас, – знехотя всмiхаючись, вiдповiв Ілько.

– Спасибi, спасибi… От спасибi, так спасибi!.. Куме, дай пляшку, вип’ю… ось з господiном.

Кум мацнув рукою по пляшцi, ледве не звалив ii, та так i застиг.

– Семене! – благала жiнка, пiдхоплюючи пляшку.

– Дай сюди пиво! – безсило простягнув руку Семен.

– Поiдем додому.

– Дай сюди пиво!..

– От наказанiе Господне! – зiтхнула жiнка i подала пиво.

Семен узяв, поважно налив у шклянки, пiднiс, розхлюпуючи, одну Ільковi, другу взяв сам i промовив:

– Доброго здоров’я…

Ілько випив.

Семен поставив свою шклянку, взяв Ілька за руку, довго дивився йому в очi, обняв, поцiлував i зараз же випив свое пиво.

– Бо… люблю! – повернувся вiн до жiнки. – І не мiшайсь… Уторгував, продав воли й буду гулять. Так, господiн?

– Так, так! – усмiхнувся Ілько. – А за багато продали?

– За сто та ще й двадцять!.. О! – вийняв вiн червону хустку, помахав якимсь вузлом на нiй i став пильно запихать знов у кишеню з того боку, де сидiв Ілько.

Ілько подививсь, одвернувсь i почав покволом пить пиво. Через десять хвилин вони були вже щирими приятелями, обнiмались, випивали, цiлувались i смiялись iз благання жiнки.

– Мошку, пива! – гукнув Ілько.

– Мошку!.. Пива! – стукнув кулаком Семен i полiз у кишеню за хусткою.

– Та не треба, не треба! – затурбувався Ілько. – Я сам заплатю, я сам… Нехай… нехай…

– Нi!.. Ого!.. Семен Торба не може пива купить… Фю-фю! Ого! Де ж це грошi?.

. Ого! Я не можу… Де ж це?..

– Та ти ж у ту кишеню поклав, – промовила жiнка.

Семен став шукать i в другiй кишенi, але й там не було нiчого.

– Чи не випали? – поблiдши, встала жiнка й почала дивитися пiд стiл, пiд лави. Встав i Семен, мацаючи по кишенях, встав i Ілько, зазираючи теж i пiд стiл, i пiд лаву; сидiв тiльки кум, навiть крiзь сон погикуючи.

– Нема! Ой, Господи! – скрикнула жiнка.

Дехто повернувся, коло сусiд замовкло, пiдбiг Мошко.