Повість про Ґендзі. Книга II

Хоча принц Хьобукьо живе нинi одинаком, але через свою легковажнiсть зажив слави баламута: ходять чутки, що мае зв’язки з багатьма жiнками. Подейкують, начебто в його домi чимало так званих «прислужниць». Тiльки жiнка, яка здатна дивитися на витiвки чоловiка крiзь пальцi, зможе зберегти спокiй у сiм’i. Оскiльки найменший прояв ревнощiв призведе до охолодження мiж подружжям, то про це також важливо не забувати. Хоча Удайсьо зацiкавився вами насамперед тому, що йому набридла немолода головна дружина, господиня пiвнiчних покоiв, – вiв далi Гендзi, – одруження з вами може викликати чимало заперечень.

Тож, природно, я все ще вагаюся з вибором. Узагалi вирiшувати такi справи мiж батьками й дiтьми не просто. Але ви вже не дитина i мали б вирiшувати все власною головою. Уявiть собi, що з вами розмовляю не я, а ваша мати. Зрозумiйте, я не хотiв би дiяти всупереч вашим бажанням».

Гендзi говорив так серйозно, що розгублена Тамакадзура не знаходила вiдповiдi. Однак, вiдчуваючи, що по-дитячому вiдмовчуватися негарно, зрештою сказала: «Я вiд самого малку звикла жити без батька, а тому не уявляю собi, як до нього тепер ставитися…» В ii словах було стiльки щиростi, що, подумки визнавши iх справедливими, Гендзi сказав: «Ну, якщо так, то врештi-решт ви переконаетеся у моiх глибоких почуттях до вас, бо, як кажуть люди, названий батько кращий за рiдного…» Однак про своi прихованi намiри вiн промовчав, i хоча iнодi робив досить недвозначнi натяки, дiвчина вдавала, начебто нiчого не зрозумiла, тож вiн, мимоволi зiтхнувши, пiшов.

Та надворi його увагу привернув у саду гнучкий бамбук, що хилився пiд поривами вiтру, i Гендзi, захоплений, спинився.

«Бамбука паросток,

Посаджений в моiм саду,

Бiля будинку,

Невже десь iнде

Пустить пагони?

Як подумаю про це, гiрко стае на серцi…» – сказав вiн, пiднiмаючи завiсу, i вона, наблизившись, вiдповiла:

«Хiба настане час,

Коли бамбука паросток

Шукатиме

Тих коренiв,

З яких почав колись рости?..

О нi, навпаки…»

Такi слова дуже зворушили Гендзi.

Але насправдi в глибинi душi Тамакадзура так не думала. І хоча з нетерпiнням чекала нагоди, щоб розповiсти всю правду рiдному батьковi, сумнiвалася, чи вiн дбатиме про неi краще, нiж Великий мiнiстр. Адже вона не жила з ним разом вiд самого малку i не могла сподiватися на його прихильнiсть. Читаючи старовиннi повiстi, вона поступово навчилася розумiти людську душу й стосунки мiж людьми, а тому не вiрила, що сама зважиться вiдкритися рiдному батьковi.