Мандрівні комедіанти

Кожна невеличка гражда стояла собi зосiбна на узвишшi, вiдокремлена вiд iнших багатьма моргами лугу, лiсу та саду, оточена з чотирьох бокiв частоколом, наче муром, без вiкон, без коминiв, обернена на схiд.

Дим здiймався вiд усiх дахiв сизими стовпами просто в небо.

Посеред села стояла складена зрубом церква з п’ятьма округлими блискучими банями, збудована у вiзантiйському стилi, однак незрiвнянно його перевершивши.

Нам назустрiч виiхала на конi молодиця в синiй сукнянiй спiдницi та багато вишитому кептарi, ii чорне волосся було сховане пiд високо укладену хустку, в руках вона тримала веретено.

– Слава Ісусу Христу!

– Слава навiки Богу!

За якийсь час до нас долинув згук пострiлу, що вiдбився вiд скель багатоголосою луною, потiм ще один…

М’якi тужнi звуки трембiти, лютий собачий гавкiт – ми в селi…

Пiсля щедрого почастунку в хатi отамана, де нашi львiвськi дами скуштували кулешi та вареникiв, ми продовжили подорож у тому самому порядку, що й перше, однак тепер дуже квапилися, аби добратися до полонини Балтагул ще до заходу сонця.

Стежка стала вузькою, прямовиснi скелi пiдпирали ii з обох бокiв, тож наш караван змушений був простувати вервечкою, один за одним. Час вiд часу з одного боку вiд стежки зяяли глибокi темнi урвища, з яких тягнуло холодною вiльгiстю, а шлях нам нерiдко перетинали поваленi струхлявiлi стовбури та вивiтренi валуни.

Гiрськi хребти простиралися перед нами у своiй сумовитiй величi.

Ми ближче пiднялися до сонця, яке дотепер ховалося за чорними скелями, i воно обернуло до нас свiй вогненний диск. Його променi вiдбивалися вiд блискучих, гладких, нiби вiдшлiфованих скелястих стiн, а вiд квiтiв, трав, кущiв та усiлякого зела здiймався вогкий i теплий, запашний дух, поволi пронизував неворушке повiтря, воно, здавалося, також вигрiвалося на сонечку.

У глибоких ущелинах, якi нiколи не покидала тiнь, бiлiв снiг.

Подекуди в закаменiлому мертвому лонi гiр розчахувалася ущелина, а з неi стримiли високi смереки, майже сягаючи нас своiми чорними верхiвками, з глибiнi долинав приглушений урочистий гул потоку, або ж вiдкривалася широка долина з шовковистими зеленими травами, сiрими граждами якогось загубленого гуцульського присiлка та вiзантiйськими банями сiльськоi церкви.

Беркути витали над нами, стрiмко здiймаючись угору, до сонця.