Таємний сад

 – Їi покiйна мати була такою чарiвною жiнкою, й такою вихованою, але Мерi – найнеприемнiша дитина, яку я тiльки зустрiчала у своему життi. Дiти прозвали ii «суперечлива Мерi», й хоч це недобре з iхнього боку, але ii зверхнiсть переходить усi межi.

– Може, коли б ii вишукана мама частiше навiдувалася в дитячу кiмнату, Мерi не була б такою вiдлюдькуватою. Дуже сумно говорити про це тепер, коли ця гарна жiнка померла, але багато людей взагалi не знали про те, що в неi е дитина, – проказав у вiдповiдь пан Кровфорд.

– Так, вона нiколи не цiкавилася своею дитиною, – зiтхнула панi Кровфорд. – Коли померла няня, бiльше не було кому згадати про дiвчинку. Всi слуги розбiглися, залишивши ii одну в порожньому будинку. Полковник МакГроу розповiдав менi, що остовпiв, коли вiдчинив дверi й побачив дiвчинку саму-самiсiньку посеред кiмнати.

Пiд час довгоi дороги до Англii за Мерi наглядала дружина одного з офiцерiв, яка вiдвозила своiх дiтей до школи. Їй не давали спокою власнi дiти, тож вона зiтхнула з полегшенням, коли в Лондонi за дiвчинкою прийшла економка з маетку Мiзелтвейт, яку прислав пан Арчибальд Крейвен.

Панi Медлок була доволi гладка червонощока жiнка з пронизливим поглядом чорних очей. Вона вбралася в яскраву пурпурову сукню, чорну шовкову накидку з тасьмою й чорний капелюшок iз пурпуровими оксамитовими квiтами, якi сiпалися за кожного поруху голови.

Мерi все в нiй не сподобалася. Проте в цьому не було нiчого дивного, оскiльки зазвичай вона нi до кого не виявляла симпатii.

– Хай Господь милуе, але одразу видно, що це – та ще дитина! Кажуть, ii мама була красунею, – завела розмову з дружиною офiцера панi Медлок. – Але дочка зовсiм в неi не вдалася, чи не правда, мадам?

– Може, вона стане гарнiшою, коли виросте, – з добродушною усмiшкою припустила жiнка. – Якби тiльки ii обличчя не було таким жовтим, а сама вона – такою непривiтною… А загалом риси обличчя в неi досить витонченi.

– У такому разi iй доведеться дуже-дуже змiнитися, – вперто проказала панi Медлок. – До того ж мушу зазначити, що в маетку Мiзелтвейт немае нiчого такого, що допомог- ло б iй змiнитися на краще!

Жiнки, що вели бесiду в коридорi готелю, де зупинилися на нiч, й гадки не мали, що Мерi, яка стояла вiддалiк i зосереджено стежила з вiкна за вуличним рухом, чуе iхню розмову. Проте дiвчинка не пропустила жодного слова.