Таємний сад

Погляд у дiвчинки був гострий i зацiкавлений.

– Де ти тепер живеш? – голосно запитала ii Мерi. – Я б хотiла, щоб ти була тепер тут.

Жодна дитина, ймовiрно, нiколи не розважалася у такий спосiб. Ще б пак! Бродити вниз i вгору сходами, широкими або вузькими коридорами, якими давно нiхто не ходив! Їй здавалося, що в усьому величезному будинку була тiльки одна вона – маленька дiвчинка в чорнiй сукенцi, яка намагаеться зрозумiти: якщо набудували стiльки кiмнат, то, ймовiрно, в кожнiй жили люди?

Мерi дiсталася третього поверху й вирiшила перевiрити, чи всi дверi були зачиненi, як iй сказала панi Медлок.

Одну за одною повертала ручки – марно. Взялася за ще одну й навiть трохи злякалася, коли вiдчула, що при першому поштовху дверi самi повiльно й важко вiдчинилися.

Це була велика спальня з гобеленами на стiнах i розкiшно iнкрустованими меблями – такi вона бачила в Індii. Широке вiкно виходило в поле, а над камiном висiв ще один портрет манiрноi некрасивоi дiвчинки.

– Може, це була ii спальня, – сказала Мерi вголос i невдоволено додала: – Вона так дивиться на мене, що я якось дивно почуваюся.

Пiсля цього вона передивилася чимало кiмнат i вирiшила, що, очевидно, панi Медлок не перебiльшувала щодо iхньоi кiлькостi. Не було жодноi, яку б не прикрашали старi картини або гобелени, майже в кожнiй стояли меблi з дивовижними орнаментами.

Одна кiмната, затягнута в оксамит, була схожа на дамський будуар. Мерi звернула увагу на невелику шафку, у якiй стояло близько сотнi маленьких слоникiв, виточених зi слоновоi кiстки.

Вони були рiзноi величини, у деяких на спинах розмiщувалися паланкiни або погоничi. Мерi бачила такi дрiбнички в Індii. Вiдкривши дверi шафки, вона почала гратися ними.

Вона вже зiбралася виходити з кiмнати, як почула легкий шерех. Обернулася на звук i зрозумiла, що вiн долинав вiд дивана, який стояв бiля камiна. На ньому лежала оксамитова подушка, а з дiрки визирала крихiтна голiвка з парою переляканих очей.

Мерi обережно пiдiйшла подивитися на дивну iстоту. Блискучi очi належали маленькiй сiрiй мишцi, яка прогризла дiрку в подушцi та влаштувала там житло. Бiля неi лежало шестеро мишенят.

– Я б взяла iх iз собою, якби миша не була такою наляканою, – пояснила сама собi Мерi й вийшла з кiмнати.

Вона так довго блукала величезним будинком, що дуже втомилася й вирiшила повертатися до своеi кiмнати. Це виявилося не таким простим завданням.