Таємний сад

Мерi регулярно надсилали снiданок, обiд i вечерю, Марта прислуговувала iй та й по всьому – загалом нiкому не було до неi нiякого дiла. Дiвчинка вирiшила, що це, ймовiрно, такий англiйський звичай – не обтяжувати дiтей зайвими клопотами. В Індii вiд неi нi на крок не вiдходила Ая, одразу виконуючи будь-якi ii бажання. Часто-густо така компанiя Мерi дуже набридала. Тепер з нею нiхто не няньчився, вона привчилася обходити себе сама, бо щоразу, коли за звичкою щось наказувала, Марта здивовано дивилася на неi, нiби вважала недолугою.

– Хiба у вас тями немае? – не витримала служниця одного разу, коли Мерi за звичкою простягнула руки, щоб та надiла iй рукавички. – Наша Сюзан вдвiчi менша за вас, iй всього чотири роки, але це вона здатна зробити. Інодi ви здаетеся менi зовсiм дурненькою.

Про свiй план Мерi вирiшила Мартi теж нiчого не казати. Тож почекала, коли та замела пiдлогу, зiбрала тарiлки й пiшла вниз. А сама так i стояла бiля вiкна, дивилася на дощ i розмiрковувала про своi наступнi дii.

Власне, ii цiкавила не так сама бiблiотека – вона не надто переймалася читанням.

Ця розмова нагадала iй слова панi Медлок про сотню кiмнат iз зачиненими дверима. Мерi хотiлося дiзнатися, чи справдi всi вони замкненi, а головне – що в них можна побачити. Невже iх сотня? Чому б iй не пiти й не порахувати?

Мерi вiдчинила дверi своеi кiмнати й вирушила в подорож величезним будинком. Спочатку вона йшла довжелезним коридором, вiд якого вiдгалужувались iншi. Їй довелося пiднятися на кiлька сходинок, потiм ще на кiлька.

Всюди були дверi, дверi, а на стiнах висiли картини. Інодi на них були зображенi дивнi темнi пейзажi, але здебiльшого це були портрети чоловiкiв i жiнок, вбраних у пишнi костюми з атласу й оксамиту.

Незабаром дiвчинка опинилася в довгiй галереi, стiни якоi були суцiльно обвiшанi такими портретами. Мерi й подумати не могла, що iх може бути так багато в одному будинку. Вона повiльно пройшлася галереею, дивлячись в обличчя давно померлим людям, а вони, здавалося, роздивлялися ii у вiдповiдь, дивуючись, як дiвчинка з Індii опинилася у iхньому будинку.

Там також були портрети дiтей – дiвчаток у важких атласних сукнях, що доходили до самоi пiдлоги, хлопчикiв з довгим волоссям, в мереживних комiрцях. Мерi намагалася вгадати iхнi iмена, подальшу долю, чому вони носили такий дивний одяг.

Один портрет зображував манiрну некрасиву дiвчинку, схожу на неi. Вона була вбрана в зелену глазетову сукню, а на вказiвному пальцi тримала зелену папугу.