Оля

Потiм вставала i ще стараннiше поверталася до роботи. І коли хто ii в такi хвилини гукав – то було марно. Нiкого не чула i нiчого не бачила. Часом улiтку за малюванням зустрiчала захiд сонця.

А коли поверталася додому, дiставала «на горiхи» вiд мами.

– Тобi б, Олю, тiльки в хмарах лiтати, – цiлувала мама у голову, коли гнiв минав. – А менi хто поможе? Справи хатнi, дiти, городи…

Щось липке i неприемне огортало маленьку Ольжину душу потiм щоразу, коли тiкала до коней, щоб малювати чи просто думати.

Сором за те, що не така, як iншi. Часом рiзко схоплювалася з мiсця, бiгла додому, до мами. Мовчки бралася за будь-яку хатню роботу, лише б заспокоiти те неприемне, що наповнювало ii зсередини.

– Хай би цього року Ольга йшла до школи, – мовив якось за вечерею батько i крадькома глянув на доньку. Та аж пiдстрибнула з радостi на стiльцi: досi лише заздрiсно спостерiгала, як зникають за книгами ii старшi брати i сестри i тим самим тiкають вiд щоденноi хатньоi працi.

Тато були вченим теж.

Ользi, та й iншим дiтям у сiм’i, рiдко доводилося вiдчувати вiд нього нiжнiсть чи сподiватися на якiсь поблажки. Але то ж батько – вiн мае бути суворим. На ньому все тримаеться.

– Та чи треба? – засумнiвалася мама. – То ж дiвка. Та й у головi в неi робиться казна-що, сам знаеш.

– Ми, Марiе, не служницю собi народили. Подивись, який свiт навкруги – жiноцтво вже давно не заперте в хатi.

Марiя, мама Ольги, мовчки пiдвела очi на чоловiка. Той устав з-за столу, хоч так в родинi досi й не велося, пiдiйшов до дружини i поцiлував у макiвку:

– Не ображайся, знаю, що ти себе вiддала менi й дiтям.

Але то був твiй вибiр. А як вона так не схоче?

Ольга сидiла за столом i навiть припинила рухати щелепою. Так i тримала в ротi шматок запеченого м’яса, поки ii брати i сестри гелготiли поруч, як гуси. Їi нiхто не питав, чи хоче вона до школи, але за таке рiшення готова була просто тут кинутися татовi на шию.

Вже за мiсяць вона старанно вчила письмо i читання.

Нiкому не зiзнавалася, що, власне, читати вмiла й до того. Сама не знала, звiдки. Але хизуватися собою не звикла.

Додому до них з братами приходив учитель украiнськоi мови. В школi ж – лише нiмецька та румунська.

Вiкно до знань, яке вiдкрило навчання, захоплювало i лякало: чим бiльше Ольга читала, тим бiльше розумiла, скiльки всього непрочитаного i невивченого ще залишаеться.

Окрiм школи, Олю вчили грати на фортепiано.