Оля

Осип добре пам’ятав, як без вагань накинувся на них просто там, у садку. Вiн iв, а Аделiя розгублено стояла поруч.

По всьому жiнка майже невiдчутно торкнулася його плеча рукою:

– Наступного разу я спечу горiховий штрудель.

З того часу тричi на тиждень пiсля занять iз Петрами Осип iв iз ii рук. Вiн мiг би вiдмовитися, вiджартуватися, зрештою, перетерпiти свiй голод i послати до дiдька потреби в силi органiзму, що рiс. Але вiн любив тi хвилини навiть не за iжу, якоi йому ще багато рокiв завжди буде мало, а за приемне вiдчуття майже материнського захисту.

Коли було тепло, проводили час у саду, а взимку – у невеликiй прибудовi, де розпалювали пiч.

Аделiя любила гладити його по головi i перебирати попелясте волосся пальцями. В тi хвилини Осипу хотiлося спати. Згорнутися калачиком i заснути просто тут, пiд вишнею, як це часом роблять обидва Петри.

– Ти виростеш красивим. Кращим, нiж моi сини.

Вiд цього невинного поцiлунку всерединi Осипа щось обiрвалося. Здивовано дивився на Аделiю: перед ним була красива молода жiнка, на вигляд, може, i не старша за його однолiток. Якби не дiти – нiхто б не дав iй бiльше двадцяти. Трохи блiда шкiра, худi кистi рук, але впевнена i горда постава. І що вона знайшла у старому Петровi?

Осип осмiлiв i обiйняв Аделiю, але вона несподiвано вiдштовхнула:

– Не треба.

– Будь певна – задалеко не зайде. – Близькiсть жiнки зводила з розуму. Зловив себе на думцi, що хотiв би кинутися цiлувати iй шию, щоб вона хапала повiтря ротом i притискалася до його губ сильнiше, так, як роблять те ласi до пестощiв мiсцевi дiвчатка, що нерозбiрливо вiшаються на гiмназiйних хлопцiв i сподiваються колись стати iхнiми дружинами.

Аделiя пiддалась i притулилася всiм тiлом.

Щоразу, коли Осип приходив на заняття з Петрами, все завершувалося саме так: спочатку вiн iв, а Аделiя гладила тим часом його по головi, а потiм обiймала. І нiчого бiльше.

Повертався до гiмназii з розбурханою вiд близькостi жiночого тiла уявою. Злий i втомлений, шукав заспокоення тiлами досвiдчених дiвчат, але вiд того, що iз жодною не було так добре, як могло б бути з Аделiею, дратувався ще бiльше. Ночами перекладав, писав вiршi.