Хлопчики Джо

– Я нiзащо не покину панi Мiкоубер, – з булькiтливим схлипом перебив його Теддi. Том негайно зiштовхнув його зi сходiв веранди на мокру траву, а коли ця невелика сутичка завершилася, дзвiн чайних ложечок сповiстив про значно приемнiше частування, нiж пiгулки.

У дитинствi дiвчата обслуговували за столом хлопчикiв, щоб уникнути будь-якого безладу. Тепер молодi чоловiки поспiшали принести страви й напоi дамам – час змусив усiх помiнятися ролями. До чого приемним був новий розподiл обов’язкiв! Навiть Джозi сидiла спокiйно й дозволила Емiлю принести iй ягiд i насолоджувалася становищем дорослоi ледi доти, поки Теддi не поцупив ii тiстечко.

Тiльки для Дена було зроблено виняток – його обслуговувала Бесс, яка, як i колись давно, посiдала найвище становище в цiй маленькiй спiльнотi. Том дбайливо вибирав все найкраще для Нен, однак почув вiд неi лише зневажливу заввагу:

– Я нiколи не iм в такий пiзнiй час. Та й тобi не варто, бо страждатимеш нiчними кошмарами.

Хлопець покiрно передав тарiлку Дейзi, а сам взявся жувати пелюстки троянд.

Коли разючу кiлькiсть корисноi й здоровоi iжi було з’iдено, хтось iз гостей запропонував: «Заспiваймо!», тож весь наступний час компанiя присвятила музицi. Нет грав на скрипцi, Демi – на сопiлцi, Ден – на старому банджо, а Емiль з почуттям виконав сумну баладу про катастрофу корабля «Швидка Бетсi». Потiм всi почали спiвати хором старi пiснi. Мелодiйнi звуки понеслися околицями, й перехожi, вслухаючись, з усмiшкою, говорили: «В старому Пламфiлдi сьогоднi весело!».

Коли всi пiшли, Ден затримався на ганку, вдихаючи принесений легким вiтерцем аромат скошених лукiв i квiтiв з Парнасу. І поки вiн стояв там, спершись на поручнi, огорнутий мiсячним свiтлом, прийшла панi Джо, щоб замкнути дверi.

– Мрiеш про щось, Дене? – запитала вона, сподiваючись, що настав пiдхожий момент для одкровень. Однак замiсть очiкуваного признання або ласкавого слова почула вимовленi з грубуватою вiдвертiстю слова:

– Я думав, добре б покурити.

Панi Джо засмiялася над катастрофою своiх надiй i люб’язно вiдповiла:

– Можеш покурити в кiмнатi. Тiльки не пiдпали будинок.

Може, Ден помiтив легке розчарування на ii обличчi, або спогад про наслiдки тiеi хлоп’ячоi витiвки зворушив його серце. Вiн нахилився, щоб поцiлувати ii й прошепотiв:

– Добранiч, мамо.

І панi Джо була частково задоволена.

V.