Хлопчики Джо

 Канiкули

Наступного дня в коледжi починалися канiкули, тож вранцi нiхто не поспiшав вставати з-за столу пiсля снiданку. Аж поки панi Джо здивовано не вигукнула:

– Тут собака!

Справдi, великий шотландський хорт з’явився на порозi перед iдальнею i завмер нерухомо, втупившись у Дена.

– Привiт, друже! Хiба ти не мiг почекати, поки я прийду за тобою? Чому ти втiк? Зiзнайся, що завинив i мужньо прийми покарання, – сказав Ден, пiдiймаючись назустрiч собацi. Той став на заднi лапи, щоб поглянути в обличчя господаревi, й уривчасто загавкав, нiби з обуренням вiдкидаючи припущення про непослух.

– Добре, Дон нiколи не бреше, – Ден обiйняв тварину, що стояла на заднiх лапах, а потiм, кинувши погляд на чоловiка з конем, який поволi прямував до будинку, додав: – Вчора я залишив усi своi трофеi в готелi, бо не знав, чим ви займатиметеся, коли я прийду. Вийдiть на веранду й подивiться на Окту, мого мустанга: конячка – диво, – Ден попрямував до дверей, а вся родина потягнулася за ним, щоб привiтати нових гостей.

Окту злегенька заiржав, побачивши господаря, й до великого жаху конюха, що намагався його утримати, почав пiдiйматися сходами на веранду.

– Пустiть його, – сказав Ден, – вiн вмiе дертися, як кiшка, i стрибати, як олень. Ну, друже, тобi хочеться промчати галопом? – запитав вiн свого красеня-мустанга й погладив його по гривi.

– Ось такого коня, я вам скажу, варто мати, – заявив Тед, який мав пiклуватися про Окту, поки Ден буде у вiд’iздi.

– Якi виразнi очi! Вiн дивиться так, нiби ось-ось заговорить, – завважила панi Джо.

– Так, вiн вмiе говорити, тiльки по-своему. І розумiе майже все. Правда, старий? – i Ден притулився щокою до конячоi морди.

– Що означать «Окту»? – поцiкавився Роб.

– «Блискавка». Конячка цiлком заслуговуе на таке iм’я, як ви незабаром переконаетеся. Чорний Яструб вiддав ii менi в обмiн на гвинтiвку. Ми з нею славно проводили удвох час у прерiях. Вона не раз рятувала менi життя. Бачите цей шрам?

Ден вказав на маленький рубець, майже непомiтний у довгiй гривi, й, обнявши Окту за шию, розповiв його iсторiю.

– Одного разу ми з Чорним Яструбом вирушили полювати на бiзонiв, але впродовж кiлькох днiв не знайшли жодного стада. Всi нашi запаси провiзii закiнчилися, а були ми в цей час миль за сто вiд стоянка племенi. Я вже думав, нам кiнець, але тут мiй iндiанський приятель сказав: «Зараз я покажу тобi, на якiй iжi можна буде протриматися, поки не вполюемо здобич».