Хлопчики Джо

– Скажи iй, ласкаво просимо! Нехай виловить всiх, що там е. Я буду рада позбавитися вiд них. Вiчно вони стрибають менi прямо в обличчя й скачуть по сукнi, – навзаем засмiялася Джо.

Мерi пiшла, але лише для того, щоб за хвилину повернутися. Щоправда, iй була несила говорити вiд смiху, який розбирав ii дедалi бiльше.

– Вона висловлюе глибоку подяку, мем. І просить у вас ще якусь стару сукню або пару панчiх, щоб можна було використовувати цi ганчiрки для килимка з недоноскiв знаменитостей, який вона зараз робить.

– Вiддай iй мою стару червону шаль, тодi я виглядатиму досить ефектно серед великих людей у тiй дивовижнiй постiлцi. Так, всi вони божевiльнi, цi мисливцi за знаменитостями. Але сьогоднi ми, схоже, маемо справу з безпечною божевiльною. Вона не вiднiмае в мене часу й дае змогу вiд душi посмiятися, – сказала Джо, повертаючись до роботи, пiсля того, як кинула погляд у вiкно на високу, худу особу в порудiлiй чорнiй сукнi, що скакала галявиною за жаданою прудкою комахою.

Бiльше нiхто не турбував Джо, поки не почало сутенiти. Мерi знову прочинила дверi й повiдомила, що якийсь джентльмен бажае бачити панi Баер i не пiде, поки вона не спуститься до нього.

– Йому доведеться пiти. Я нiкого не прийматиму бiльше. День i так видався жахливим, i я не допущу, щоб мене знову вiдривали, – вiдповiла змучена вiдвiдувачами письменниця, зупиняючись посеред напруженого фiналу чергового роздiлу.

– Я сказала це йому, мем, але вiн зухвало увiйшов прямо в будинок. Гадаю, це ще один божевiльний, i, чесне слово, я його трохи боюся. Вiн такий великий, засмаглий i самовпевнений, хоч, зiзнатися, дуже симпатичний, – додала Мерi, з дурнуватою усмiшкою: незнайомець, очевидно, сподобався iй, попри зухвалiсть.

– Весь день менi не давали писати, i я твердо вирiшила попрацювати хоч цi останнi пiв години, щоб закiнчити роздiл. Скажи йому, хай iде, я не спущуся, – вигукнула Джо сердито.

Мерi вийшла, а незабаром до ii господинi, яка мимоволi прислухалася, долинули спочатку приглушенi звуки голосiв, а потiм переляканий крик Мерi. Знаючи про манери репортерiв, а також про те, що ii покоiвка – гарненька й боязка дiвчина, панi Баер вiдкинула перо й кинулася на виручку. Спускаючись вниз з найвеличнiшим виглядом, вона на мить зупинилася, щоб уважно подивитися на незваного гостя, почасти схожого на розбiйника.