Хлопчики Джо

Сiмдесят п’ять простягнутих рук були покiрно потиснутi господинею – деякi з них були дуже мокрими, деякi дуже гарячими, i майже всi незадовго до цього тримали якiсь трофеi, здобутi в походах цього дня.

Один поривчастий гiсть, роблячи комплiменти, недбало помахував при цьому маленькою черепахою, iнший був обтяжений зв’язкою паличок, зрiзаних в рiзних пам’ятних мiсцях, i всi просили про якийсь сувенiр на пам’ять про Пламфiлд. Купа вiзитних карток таемничим чином з’явилася на столi, до неi додалася записка з проханням про автографи, i, попри дану вранцi урочисту обiцянку, нiколи нiкому не давати автографи, панi Джо пiдписала iх всiм, поки ii чоловiк i сини розважали гостей.

Джозi втекла в задню вiтальню, але там ii все одно знайшли юнаки, якi оглядали будинок, один з яких завдав iй смертельну образу, невинно запитавши, чи не вона панi Баер. Зустрiч тривала недовго, i кiнець ii виявився кращим, нiж початок. Дощ припинився й чудова веселка засяяла над славними молодими людьми, коли вони, зупинившись на галявинi перед будинком, дружно заспiвали хором на прощання.

Ця арка надii з’явилася над юними головами як щасливе передвiстя, немов Небеса всмiхалися iхньому союзу й нагадували, що над сльотавою землею й дощовим небом, як i ранiше, сяе для всiх благословенне сонце. Прозвучало трикратне «Ура!», i потiм вони пiшли, залишивши господарям приемнi спогади про цей вiзит, щоб було веселiше вiдскрiбати бруд з килимiв лопатками й звiльняти вiд води корито, до половини заповнене водою.

– Славнi, чеснi, працьовитi хлопцi. Менi зовсiм не шкода витрачених тридцяти хвилин, але я все-таки повинна закiнчити роздiл, тож не дозволяйте нiкому турбувати мене до вечiрнього чаю, – вкотре розпорядилася Джо, доручивши Мерi замкнути вхiднi дверi, бо пан Баер i хлопчики пiшли разом з гостями, а Джозi втекла додому, щоб розповiсти матерi, як весело було сьогоднi в тiтки Джо.

На годину в будинку запанував спокiй, але потiм знизу пролунав вхiдний дзвоник, а незабаром в кабiнет, хихикаючи, увiйшла Мерi й сказала:

– Там якась дивна ледi запитуе, чи можна iй зловити коника у вашому саду.

– Спiймати кого? – вигукнула Джо, гублячи перо й садячи пляму, бо бiльш дивного прохання й бути не могло.

– Коника, мем. Я сказала, що ви зайнятi, й запитала, що iй потрiбно, а вона каже: «У мене вже е коники з садiв кiлькох знаменитостей, i я хочу додати до моеi колекцii пламфiлдського». Ви коли-небудь чули таке? – й Мерi знову засмiялася.