Хлопчики Джо

Вiдчуваючи себе в цiлковитiй безпецi, Джо наiжачила волосся, зняла бiлi манжети й поспiшила закiнчити роздiл. Тридцять сторiнок на день були нормою, встановленою нею для себе, тож вона завжди намагалася написати саме стiльки до того, як стемнiе. Джозi принесла з садка свiжих квiтiв i якраз займалася тим, що розставляла iх у вази, коли побачила кiлька парасольок, якi несподiвано виринули з-за пагорба.

– Вони йдуть, тiтонько! Я бачу, дядько поспiшае через галявину iм назустрiч, – крикнула вона з нижньоi сходинки, дивлячись вгору на дверi кабiнету Джо.

– Пильнуй за ними й дай менi знати, коли вони будуть на алеi. Менi вистачить однiеi хвилини, щоб привести себе в порядок i втекти вниз, – сказала Джо, квапливо водячи пером: випуск чергового номера журналу, в якому друкувалася ii повiсть, не мiг бути вiдстроченим навiть заради Спiлки молодих християн у повному складi.

– Їх там не два i не три. Я бачу щонайменше чоловiк п’ять чи шiсть, – крикнула «сестриця Анна», що стояла бiля вхiдних дверей.

 – О, нi! Цiлий десяток, гадаю. Тiтонько! Вони всi йдуть сюди! Що нам робити? – Джозi здригнулася вiд думки про майбутню зустрiч з натовпом людей у чорному, що швидко наближався до будинку.

– Спаси й помилуй, та iх сотнi! Бiжи й принеси швидше корито до заднiх дверей, щоб вони могли поставити в нього мокрi парасольки. Скажи iм, щоб пройшли з передпокою до вiтальнi, i залиш iх там, а iхнi капелюхи склади на столi: на вiшалцi все не помiститься. Марно розкладати дорiжки! О, моi бiднi килими! – i Джо збiгла вниз сходами, щоб пiдготуватися до навали, поки Джозi й покоiвки металися будинком, переляканi жахливою кiлькiстю брудних черевикiв, якi вже за хвилину мали стати на ганок.

Гостi наближалися – довга низка парасольок, а пiд ними – забризканi ноги й червонi обличчя, оскiльки молодi люди встигли прогулятися мiстом, не вважаючи дощ перешкодою. Професор Баер зустрiв iх бiля ворiт i вже закiнчував невелику вiтальну промову, коли на порозi з’явилася панi Джо i жестом запросила iх до будинку.

Гостi квапливо пiдiймалися сходами веранди, веселi, розпаленi, жвавi, знiмаючи на ходу капелюхи, насилу згортаючи мокрi парасольки, коли надiйшов наказ увiйти в передпокiй i скласти в корито iхню «збрую».

Крок за кроком передпокоем пройшлися сiмдесят п’ять пар черевикiв, i незабаром сiмдесят п’ять парасольок дружно постали в гостинному коритi, поки натовп iх власникiв заповнив весь перший поверх будинку.