Хлопчики Джо

«Попалася! – подумав Теддi з комiчним жахом. – І марно вдавати з себе покоiвку – вже вони бачили ii портрет».

Джо, зважаючи на неабиякi акторськi здiбностi, зумiла б вислизнути, якби не фатальний портрет. Панi Парман затрималася бiля столу i, не звертаючи уваги на пiнкову трубку, що лежала на ньому, чоловiчi капцi, що стояли пiд ним, i велику стопку листiв, адресованих «професору Ф. Баеру», молитовно склала руки, щоб вигукнути з глибоким почуттям:

– Дiвчата, це мiсце, де вона написала тi чарiвнi, тi повчальнi iсторii, якi викликали в нас таке глибоке душевне хвилювання! Чи можу я… ах, чи можу я взяти листок паперу, або старе перо, або хоча б поштову марку на пам’ять про цю талановиту жiнку?

– Так, мем, будь ласка, берiть, – вiдповiла покоiвка, прямуючи до дверей i кинувши погляд на хлопчика, з очима, повними смiху.

Старша з дiвчат помiтила це, вгадала причину, а швидкий погляд, кинутий на жiнку у фартуху, пiдтвердив ii пiдозри. Торкнувшись лiктя матерi, вона шепнула:

– Мам, це сама панi Баер.

– Що? Як? Правда? Оце так! Як це мило! – i кинувшись слiдом за нещасною жiнкою, яка прямувала до дверей, панi Парман гаряче вигукнула: – Не звертайте на нас уваги! Я знаю, ви зайнятi, але тiльки дозвольте менi потиснути вашу руку, i ми вiдразу пiдемо.

Вiдчуваючи, що виходу немае, панi Джо обернулася й простягнула руку, як тацю з канапками, дозволивши енергiйно трясти ii, поки матрона говорила з пристрастю, яка трохи лякала:

– Якщо ви коли-небудь приiдете в Ошкош, вашим ногам не дадуть навiть торкнутися тротуару: натовп понесе вас на руках, ми всi будемо страшенно радi вас бачити.

Подумки вирiшивши нiколи не вiдвiдувати це експансивне мiстечко, Джо вiдповiдала так сердечно, як тiльки могла. Тiльки пiсля того, як вона написала свое iм’я в альбомах, забезпечила кожну вiдвiдувачку сувенiром i перецiлувала всiх по черзi, вони нарештi пiшли, щоб вiдвiдати «Лонгфеллера, Холмса та iнших», яких, слiд вiд душi сподiватися, не було в той момент вдома.

– О, лиходiю, чому ти не дав менi втекти? Боже мiй, яких дурниць ти наговорив цьому репортеровi! Сподiваюся, нам простяться подiбнi грiхи, оскiльки навiть не знаю, що стало б iз нами, якби ми не вдавалися до такого роду хитрощiв. Стiльки супротивникiв на одного – це нечесно, – зi стогоном казала Джо, вiшаючи фартух у стiннiй шафi холу.