Хлопчики Джо

– Панi Баер сьогоднi не приймае вiдвiдувачiв… вона… щойно вийшла з будинку, як менi здаеться… але ви можете оглянути будинок i околицi, якщо хочете, – пробурмотiв вiн, вiдступаючи вглиб передпокою, коли всi четверо рiшуче рушили вперед, захоплено озираючись навколо.

– О, дякую! Чарiвний, милий дiм! Це тут вона пише, еге ж? Невже це ii портрет! Точно така, якою я ii собi уявляла!

З цими словами вiдвiдувачки затрималися перед чудовою гравюрою, що зображувала панi Нортон, iз зосередженим виразом обличчя, пером в руцi, а також дiадемою й перловим намистом.

Насилу зберiгаючи серйознiсть, Теддi вказав на дуже поганий портрет панi Джо, що висiв за дверима й завжди викликав у неi смiх, таким вiн був похмурим, попри незвичний ефект, спричинений вiдблиском свiтла на кiнчику носа й щоках, такого самого червоного кольору, як стiлець, на якому вона сидiла.

– Цей портрет був зроблений на замовлення моеi матерi, але вiн виявився не дуже вдалим, – сказав вiн, iз задоволенням спостерiгаючи за зусиллями, якi докладали дiвчата, щоб не виказати жах перед такою сумною невiдповiднiстю мiж реальнiстю й iдеалом.

– Гадала, що iй близько шiстнадцяти й волосся в неi заплетене у двi довгi коси. Я тепер зовсiм не хочу ii бачити, – сказала щира дитина, прямуючи до виходу й надаючи змогу матерi вибачатися, а старшим сестрам – запевнити, що поганий портрет – «просто чарiвнiсть, такий виразний i поетичний, знаете, особливо лоб».

– Ходiмо дiвчата, нам вже час, якщо ми хочемо скрiзь встигнути сьогоднi. Залишимо тут нашi альбоми, i нехай iх надiшлють нам, коли панi Баер напише в них що-небудь. Тисячу раз дякуемо. Передайте привiт вiд нас вашiй матусi й скажiть iй, як нам шкода, що ми ii не застали.

Промовляючи цi слова, панi Ерастус Кiнгзбурi Парман раптом запримiтила середнiх рокiв жiнку у великому картатому фартуху, яка дiловито витирала пил в однiй з кiмнат, схожiй на кабiнет.

– Тiльки кинемо один погляд на найсвятiше мiсце письменницi, поки ii тут немае, – вигукнула повна ентузiазму ледi й пронеслася через передпокiй зi своiм виводком, перш нiж Теддi змiг попередити матiр. Можливiсть вiдступу для неi була вiдрiзана художником, який розташувався перед будинком, репортером на задвiрках – вiн так i не пiшов – i дамами в передпокоi.