Енн з Лопотливих Тополь

Вона була доволi крихiтною… проте не настiльки, як та жахлива спальня, що виходила прямо на коридор, у якiй менi довелося провести перший рiк у Редмондi. У нiй було два слуховi вiкна, одне виходило на захiд, друге – на схiд, а на кутi було пiдйомне вiкно зi стулкою, що вiдчинялася назовнi, пiд ним розташувалися книжковi полицi. Пiдлогу вкривали плетенi кiскою килимки, а поверхня великого лiжка з балдахiном i вiзерунчастою ковдрою була такою гладенькою, що, здавалося, грiх на нiй спати. Гiлберте, лiжко настiльки високе, що менi доводиться користуватися своерiдними пересувними схiдцями, що вдень схованi пiд лiжком.

А ще в кiмнатi стояла симпатична кутова шафка, з поличками, оздобленими бiлим фестончастим папером i букетом квiтiв на дверцях. На пiдвiконнi лежала кругла блакитна подушка… подушка з гудзиком, глибоко всадженим посерединi, що робило ii схожою на тлустий блакитний пампух[1 - Американський пампух-бублик – донат (прим.

До того ж тут був прегарний умивальничок з двома поличками… верхня якраз могла вмiстити мидницю й кухоль блiдо-блакитноi барви, а нижня була для мильнички й глека на гарячу воду. Був тут i крихiтний комод з латунними ручками, повний рушникiв, а зверху на полицi сидiла бiла порцелянова ледi, у рожевих черевичках з позолоченою стрiчечкою й червоною порцеляновою рожею в золотистому порцеляновому волоссi.

Уся кiмната купалася в золотому свiтлi, що лилося з-за штор кольору збiжжя, а на побiлених стiнах, куди гiлля тополь кидало знадвору тiнистi вiзерунки, був розвiшаний гобелен, який нечасто побачиш… живий гобелен, що постiйно мiнився й тремтiв.

– Що б там не було, тут ти будеш у безпецi, – зауважила панi Лiнд, коли ми оглянули ‘‘вежу’’.

– Як на мене, пiсля привiлля, яке було в Петтi, певнi правила тут здаватимуться менi авторитарними, – вiдповiла я, щоб трохи пiддражнити панi Лiнд.

– Авторитарними! – пирхнула та. – Авторитарнi порядки! Ти говориш, як янкi, Енн.

Сьогоднi я приiхала в Лопотливi Тополi з усiм своiм добром. Звичайно, я нiзащо не хотiла покидати Зеленi Дахи. Байдуже, як часто i як довго мене там не було, щойно приходять канiкули, я знову стаю частиною Зелених Дахiв, так наче я iх нiколи й не покидала, i менi не краялося серце. Але я знаю, що в Лопотливих Тополях менi сподобаеться.